Розділ 45.

Центр зустрів їх незвичною тишею. За робочими місцями нікого не було.

- Що тут трапилось? Де всі? – Таріус спитав швидше себе, бо відповіді не пролунало.

Він обійшов робочі місця. Порожньо. Спробував відчинити двері виходу – заблоковані.

- Таріусе, що діється? – запитала схвильовано Ліна.

- Сам не знаю, - розгублено відповів юнак.

Він швидко зайшов до кабінету Матіуса. Присівши за його комп'ютер ввів пароль. Комп'ютер розблокувався. Таріус почав відкривати якійсь програми. Він щось напружено клацав і дивився на екран. З останнім його рухом відкрились заблоковані двері Центру. Дівчата, що стояли за його спиною, полегшено видихнули.  Марта перша вибігла за двері. Розпачливий крик дівчини розірвав тишу Центру.

Ліна миттєво побігла за нею та ледь не підсковзнулась на чомусь. Під її ногами була калюжа крові. Дівчина підняла голову, обімлівши. Вона притулилась до стіни. Біля дверей, з мечем Ардагаста в спині, лежав мертвий Матіус. Його рука була на стіні, поруч кодового замка, що блокував вхід до Центру.

Таріус уже встиг підбігти. Від побаченого закляк на кілька секунд. Потім швидко опанував себе та впав на коліна поруч з братом. Таріус повернув його голову в бік та намагався знайти пульс. Прете жодних однак життя не було, навіть тіло вже захололо. Він тремтячою рукою витягнув меч зі спини та відкинув у бік.

Марта, прийшла до тями і нарешті взяла себе в руки. Треба спробувати оживити його.  Витираючи сльози, вона присіла біля Матіуса. Дівчина вийняла камінь, оголила його та доторкнулась до тіла мерця. Через її руки пройшло зелене світло.

- Давай, Матіусе, повертайся! –Таріус з надією погладжував його по плечу.

Рана поступово затягнулась, тіло із синюшного стало нормальним. Світло перестало йти з рук Марти.

Враз Матіус задихав і схопився за груди, піднімаючись на коліна. Він ротом хапав повітря та відкашлювався. Таріус на радощах обняв його за плечі і притулив до себе. Матіус, нарешті, почав дихати вільно. Він відхилився від брата, посміхнувшись.

- Де тебе носило так довго?! – весело спитав юнак.

- Матіусе, брате, як добре, що ти живий! – Таріус знову притиснув його до себе. Потім відпустив та допоміг піднятись. – Що тут сталось?

Матіус уже повністю прийшов до тями, провів рукою по голові і стрепенувся.

- Свята Нубіро! Коли ти виходив на зв'язок із зеленого світу за їх часом? – перелякано запитав він.

- Шість днів тому! – нічого не розуміючи відповів Таріус.

- Там шість, отож тут доба… Ох, ти вчасно! – він, нічого не пояснюючи, побіг до медичного блоку Центру.

Усі кинулись за ним. Матіус швидко набрав код на замку сейфа. Шафа-сейф з апаратами оживлення мертвих відчинилася. Матіус став швидко роздавати їх.

- Беріть по кілька штук, потім роздаватимете іншим! – скомандував він.

Усі намагались начіпляти їх на себе побільше. Повністю запаковані, вони швидко попрямували за Матіусом. За дверима Центру, де щойно він лежав і залишилась калюжа його крові, був поворот коридору. Коли вони завернули, то Ліна ледь не випустила апарати з рук. Очі широко відкрились від жаху. Усюди лежали трупи атлантів. Стіни, підлога, стеля – усе заляпане кров'ю. Дівчина швидко взяла себе в руки і присіла біля найближчого від неї атланта. Це був молодий юнак років сімнадцяти з широко розплющеними, повними жаху, фіолетовими очима. Ліна поклала йому на груди апарат та натиснула кнопку. Апарат засвітився. Рани миттєво затягнулись, шкіра посвітлішала. Юнак вдихнув і закліпав. Він сів, поглянувши на Ліну. Потім помацав себе і посміхнувся.

- Дякую, що врятувала!

Замість  «будь-ласка» дівчина вручила йому апарат і махнула в бік трупів головою. Юнака двічі просити не треба було. Він швидко підвівся та взявся до роботи. Матіус, Таріус і Марта теж оживили вже кілька атлантів. Кожному із них вручали по апарату. Коли апаратів уже не вистачало, нові оживші атланти мчали в медичний блок Центру. За годину такої роботи по всіх поверхах Центру, усі мертві атланти повернулись до життя.

Дивно, але серед мертвих були лише чоловіки. Куди ж поділися жінки? Де Генерал Латіус? Коли робота була скінчена,Таріус вручив апарат котромусь із атлантів і підійшов до Матіуса. Марта і Ліна теж передали апарати та підійшли до них.

- Де всі жінки і батько? – стурбовано запитав він. - Хто взагалі це наробив?

- Цезаріон! – зненавистю відповів Матіус. -  Цей покидьок, з'явився тут із загоном, до зубів озброєних вояків, та перебив нас всіх, як безпомічних кошенят. Ти ж знаєш, ми в Центрі зброю із собою не носимо! Він теж про це знав! Усіх жінок і Генерала наказав не чіпати. Натомість зачинив їх унизу у в'язниці. Ми билися як могли, фактично голими руками. Я наказав усім залишити Центр. Основний пункт, зали зі зброєю, артефактами та всі входи-виходи з будівлі встиг заблокувати перед тим, як він наніс мені удар у спину твоїм мечем. 

- Як він провів сюди своїх вояків? – не переставав дивуватись Таріус. -  У нього ж лише один апарат переміщення?

- Не повіриш! Вони всі взялись за руки і перемістились! – саркастично посміхнувся Матіус.

- Чому він це зробив? Раніше він себе так не поводив, діяв таємно, плів інтриги, підбурював когось, але щоб так відкрито із загоном вступити в бій - це вперше!