Розділ 44.

Наступні два дні Ліна з Таріусом чахнули на очах. Марта ходила туди-сюди, заламуючи руки. Вона пробувала наситити їх енергією свого каменя, але нічого не виходило. Камінь, призначений для іншого. Вона знала, що може повернути їх до життя і після смерті, але ті, оживши, знову помруть. Виходило, якесь замкнене коло. Третього дня вони вдвох, обійнявшись, не підвелись з лави. Марта перевірила пульс. Він був, але з кожною годиною слабшав. Марта почала колотити у двері. Думір відкрив їх. Марта присіла, кинувшись тому на шию.

- Думіре, любий! Допоможи! Відведи мене до короля!

-Можна було і не обніматись! – сказав він, відліпивши її від себе. – Щойно Нат наказав тебе привести до своїх покоїв.

Марта зраділа. У неї буде шанс урятувати Ліну з Таріусом. Думір ледь поспівав за дівчиною. Тепер вона майже бігла коридорамитемниці. Іноді гном прикрикував на неї, бо вона не туди звертала. Марта швидко поверталась назад і спішила далі. Думір невдоволено хмикав. Нарешті вони дістались спальні Ната. Думір постукав. Дочекавшись «Так!», він відкрив двері пропускаючи Марту. За нею їх зачинив, залишившись назовні.

Нат, все ще в чорному одязі, знову стояв спиною до дверей і обличчям до вікна. Марта підбігла до нього, обнявши ззаду за талію.

- Нате, благаю…

Він повернувся, відчепив її руки та відійшов на крок. Холодний, презирливий погляд пройшовся по ній. Марта усе зрозуміла. Вона впала на коліна і схилила голову.

- Ваша величносте, благаю, залиште живими Ліну і Таруса! Я готова на все заради цього!- її голос охрип, а сльози котились по обличчю.

- Колись мені не подобалось, як люди принижуються таким чином, - саркастично посміхнувся він. - Але ти змусила мене поглянути на це з іншого боку. Тепер щоразу, зайшовши сюди, ти таким чином вітатимеш мене!

- Добре,- тихо погодилась вона, не підіймаючи голови.

- Встань!- грізно наказав він.

Марта піднялась. Нат підійшов до неї впритул. Він підійняв її за підборіддя. Дівчина поглянула йому в очі з усією любов'ю, на яку була здатна. На хвилину їй здалося, що вираз його обличчя змінився.

- Нате, благаю, допоможи. Віддай їм камені, - ледь прошепотіла вона.

- Можеш навіть не просити, - презирливо прошипів він. -  Камені я віддав на зберігання духу-хранителю.

Він поцілував її жорстко та власно. Потім прикусив до крові губу. Марта відсахнулась від нього, поглянувши в очі. Там вона побачила зовсім іншого Ната – холодного, злого та розчарованого.

- Щось погано ти мене благаєш! – презирливо скривився Нат - Ну, Марто, ти ж можеш краще, я знаю! – саркастичний голос розбивав їй серце.

Саме зараз, для себе Марта прийняла остаточне рішення.

- Я кохаю тебе Нате і хочу, щоб ти про це знав.

Вона схилилась до нього, ніби в поцілунку. Обвивши рукою шию, натиснула місце на сонній артерії (навчання бойовим мистецтвам не минуло задарма). Нат похитнувся і звалився на бік. Марта поглянула на нього востаннє та розвернулась до дверей. Відчинивши їх, вона одним ударом знешкодила Думіра.

Швидко пробігши коридором, дівчина знайшла правильну кімнату. Там  відчинила двері до спуску в сад. На щастя у винтовому коридорі висіла напоготові лампа, інакше вона ризикувала б зламати собі шию. Вибігши в сад, дівчина швидко знайшла двері в лабіринт. Вони були прочинені. Це порадувало її, хоч щось за останні кілька днів. Дівчина швидко забігла в темний коридор і почала шукати засічки на стінах. Завбачливо, щоб не заблукати, коли буде повертатись назад, вона надірвала низ плаща, у якому весь цей час була, і витягнула з нього нитку. Марта прив'язала її до ручки дверей. Дівчина швидко пересувалась коридорами. У потрібних місцях відшукувала залишені собою знаки. Плащ ставав все коротшим. Коли з плаща залишився лиш самий капюшон, дівчина нарешті забігла до малахітової зали. Камінь засвітився зеленою димкою. Дух-дракон з'явився і привітливо посміхнувся.

- Марто, вітаю, тебе!

- Хранителе, благаю, допоможи мені. Одна надія лишилась на тебе!

- Я знаю, усе знаю, - важко видихнув дракон. - У біді допоможу, але спочатку хочу, щоб ти дещо почула і побачила. Пам'ятаєш моє пророцтво?

- Яке пророцтво?- оторопіла Марта.

- Весняна дівчина принесе смерть, біль і страждання, бо золотий дракон помилився, - проспівав хранитель.

- А, це пророцтво! – враз згадала дівчина. -  Щось таке пригадую. До чого воно?

- Весняна дівчина це ти, адже ти носиш ім'я з назвою весняного місяця у своєму світі. А золотий дракон – це Нат. Нат помилився, обравши тебе, бо ти - не його справжня суджена.

- Як так? – від здивування дівчина аж рота відкрила. - А як же малюнок на руці? Це ж відмітка суджених! – Марта поглянула на зап'ястя, малюнок і досі був там.

- Звісно, - погодився дракон. Потім хитро посміхнувся і продовжив. -  Але, от у чому справа. Суджених може бути декілька, особливо, якщо вони з паралельних світів. Можна сказати, є варіанти вибору. Іноді вони зовні різні, іноді повторюються або дублюються. Питання тільки в тому, кого першого з них ти зустрінеш і доторкнешся. Нат першою зустрів і доторкнувся до тебе, а не до своєї справжньої судженої, яка повинна була бути у цьому світі. Свою долю ти теж ще не зустріла.