Розділ 43.

Великий золотий дракон видав гучний рев та приземлився на галявину. Миттєвий спалах сяйва і шалений, злий Нат накинувся на ельфа. Він повалив, його на землю і почав гамселити з усієї люті.

- Покидьок! Як смів ти позаритись на чуже?!

В Еріма не було жодного шансу зупинити Ната. Таріус швидко зорієнтувався та кинувся на спину принцу. Він заломив його шию, відтягуючи того від Еріма. Дракон піддався на хвильку, але потім перекинув Таріуса через плече. Цих секунд вистачило, щоб ельф схопився на ноги. Нат став у стійку і витягнув меч.

- Що, Еріме, надумав піти з палацу разом із моєю нареченою?! – прогарчав принц.

- Ви все неправильно зрозуміли, принце! – з повагою промовив Ерім, теж дістаючи меча.

- Я бачив, як ви обіймались! Марто, скажи мені, як ти могла з нами так вчинити?! –з болем поглянув він у бік Марти. – Годину назад казала, що кохаєш, а тепер тікаєш з іншим?!

- Нате, дай можливість пояснити! – благально почала вона.

- Нічого не хочу чути! Ти зрадила мене уже, опинившись тут, вночі, з ним! Тепер він заплатить за це життям! З тобою розберусь пізніше!

Нат кинувся на Еріма. Ельф захищався. Удари розлюченого дракона були страшними. Ерім ухилявся і відводив удари, як міг, але сили були не рівними. Таріус став на захист Еріма. Тепер Нат вів бій з двома супротивниками.

- Ти теж, Таріусе, зрадник! – з ненавистю кричав розлючений дракон. - Не очікував від вас такого!

- Нате, зупинись, прошу тебе, ми все пояснимо! – не припиняючи бою, просив Таріус.

- Немає чого пояснювати! Ви обоє мерці!

Нат зробив випад і застромив пів меча Таріусу в бік. Ліна зойкнула і підбігла до нього. Ерім прикрив Таріуса і Ліну спиною. Він пішов в атаку, щоб подалі відвести Ната від них. Марта підбігла та впала на коліна поруч. Таріус лежав на руках Ліни і стікав кров'ю. Рана була смертельна. Ліна затуляла її вільною рукою, як могла. Марта швидко дістала камінь із-за пазухи, оголивши його. Вона торкнулась його, закрила очі та приставила руки до рани Таріуса, що швидко згасав. Зелене світло полилось з її рук до рани. Вона вмить стала загоюватись. За кілька секунд Таріус видихнув. Марта забрала руки. Про рану тепер нагадували лише  кривава сорочка та жакет. Ліна обійняла його.

Ці події краєм ока побачив Нат.

- То ти ще й камінь поцупила?! – крикнув він Марті. - Молодець! Усе продумала! – від його слів віяло холодом та сарказмом.- Але з ельфом, так не вийде, вони помирають інакше!

З цими словами Нат проштрикнув серце Еріма наскрізь мечем. Той упустив свій меч з рук. Нат витягнув зброю з його тіла. Ерім впав на коліна. Смертельно поранений він вхопився за серце. З рани на руки заюшила кров.

Раптом гучний рев розірвав околиці. Золотий дракон Маура приземлилась на галявину. На ходу сяйнула та кинулась да Еріма.

- Нате, що ти наробив?! – уся в сльозах, вона впала на коліна перед осідаючим Ерімом. Той поглянув на неї востаннє та посміхнувся.

- Я кохаю тебе, – прошепотів і розвіявся.

Від болю та невимовного страждання Маура закричала так, що аж у вухах заклало. 

- Мауро? – нічого не розуміючи, Нат випустив із рук меча.

- Це був мій суджений! Що ж ти наробив, Нате? – вона з болем поглянула на нього і …розвіялась. Як і Ерім.

Нат був у шоці від побаченого. Юнак підняв руки догори та запустив їх у волосся. Він осів на галявину.Ноги більше не тримали його. Щойно він одним рухом убив власну сестру і майбутнього зятя. Він закляк, дивлячись на місце, де щойно ті померли, розвіявшись. 

Марта, Ліна і Таріус, ще не встигли піднятись. Вони так і сиділи поруч один одного. Марта отямилась перша. На ватних ногах дівчина підійшла до Ната та, присівши, обійняла його зі спини. Нат отямився. Він піднявся і повернувся до неї обличчям. Марта теж встала.

- Що тут щойно сталось?! – загрозливо навис він над нею. Він майже кричав.– Ти можеш пояснити?! Яким чином Ерім став судженим Маури і чому я про це не знав?! – він взяв її за барки та трусонув. Таріус підхопився на ноги. Марта побачила та зупинила його жестом. Потім сміливо глянула в очі Ната.

- Вона заборонила нам про це розповідати, – сльози текли по її щоках,  – сама хотіла тебе порадувати.

Нат відпустив Марту і відійшов. На галявину вибігла охорона. Гном Думір, був на чолі загону. Нат поглянув на них та віддав наказ:

• До темниці всіх!  – за цим сяйнув і злетів у небо.

Марта провела його поглядом. Дракон полетів через море.

Минуло три дні. Увесь цей час дівчат тримали в камері підземелля - одній на двох. Їх тримали разом і це вже було легше. Де поділи Таріуса, вони не знали.

Кам'яні стіни, заслана сіном підлога, чотири збиті лави з подертими ковдрами, за перегородкою туалет. Високо під стелею - мале віконце з гратами. Тричі на день ельфи-охоронці приносили їжу – хліб і воду. Ліна намагалась їх розпитати про Таріуса, але ті вперто мовчали та ховали очі. Іноді із застінок доносились голоси та стогін.

На ранок четвертого дня двері камери відчинились. Думір заволік когось до камери. Ліна зойкнула. Побитий Таріус у закривавленій та  сорочці, ледь дихав. На спині майже не лишилось шкіри. Усе перетворилось у криваву рану. Обличчя стало суцільним синяком, руки порізані. На шиї не було каменя. Думір підволік його до лави, узяв під пахви і підсадив. Той зі стогоном сів. Ліна та Марта підхопили його з обох боків. Ліна обережно поклала Таріуса на бік. Марта звернула ганчірку-простирадло та підклала йому під голову.