Розділ 42.

Маура сиділа в кімнаті дівчат біля ліжка Ліни. Та спала. Марта, тихо прикривши двері, сіла на своє ліжко. Вона поглянула на Мауру.

- Я дала їй заспокійливе зі снодійним,- тихо прошепотіла принцеса.

- Дякую, що попіклувалась про неї.

- Не я одна переживаю, Таріус тричі ломився до кімнати, ледь вигнала. Їй зараз потрібна жіноча підтримка.

- Так, ти права. Вона поспить, їй стане легше, - із сумом промовила Марта. Вона сама ледь трималась, щоб не розплакатись. Тільки не зараз.

- Тобі теж дати ліки? – стурбовано поглянула на неї Маура.

- Ні, не треба.

- Що насправді трапилось? – поцікавилась принцеса.

- Нерозділене кохання. Вона була закохана в Ната, а той за це прогнав її з палацу, - пояснила Марта.

- Правильно вчинив, нідо чого давати порожні надії. Але шкода, що дівчина так це сприйняла.

- Я просила оживити її, але він навідріз відмовився.

- Він правий, ми не повинні втручатись у долі людей. Якщо вона обрала такий шлях, то це її вибір. Ми можемо оживляти смертельно поранених або смертельно хворих, але самогубців ні. 

- І Ви туди ж,- Марта розчаровано простогнала і впала обличчям в подушку. – Залиште нас.

Маура все зрозуміла. Вона піднялась і тихо вийшла в коридор, причинивши двері.

Наступного дня дівчатам стало трохи легше. Вони піднялись та взялись до своїх безпосередніх обов'язків. Маура намагалась не капризувати та хоч трохи підійняти настрій. Таріуса Нат відпустив, і вони з Ліною гуляли садом. Марта ж супроводжувала Мауру. В одному з коридорів їх перестрів Нат. Він тепло посміхнувся і обійняв Мауру. Потім поглянув на Марту.

- Відпусти, сестричко, Марту, нам необхідно поговорити! – він поцілував принцесу в лоб.

- Звичайно, братику! – вона посміхнулась йому у відповідь.

- Я нікуди з тобою не піду! – холодно і ствердно сказала Марта.

Маура відпустила брата та підійшла до Марти. Вона схилилась і прошепотіла тій на вушко:

- Іди і затримай Ната, якнайдовше. А я тим часом знайду Таріуса з Ліною та спущусь з ними в храм по камінь.

Марта підняла брову і, глянувши на Ната, махнула Маурі головою.

- Добре, я поговорю з тобою, – сказала вона йому.

Маура задоволено посміхнулась і пройшла повз брата. Той провів її поглядом. Він, заклавши руки за спину, махнув головою в бік свого кабінету.Марта пройшла повз нього у тому напрямку.

- Цікаво, що ж вона тобі такого казала, що ти погодилась? – здивовано запитав він дівчину.

- Скоро дізнаєшся. – холодно відповіла Марта, не обертаючись.

Марта оглянула кабінет. Світлий, з великим вікном на всю стіну від стелі до підлоги. Стіл, крісло, книжкові полиці і камін. Першого разу, день тому, на інтер'єр вона навітьне глянула. Нат  закрив двері й підійшов, обнявши ззаду. Марта не пручалась. Він схилив голову і зарився носом в її шию.

- Дівчинко моя, я кохаю тебе всім серцем. Ти повинна про це знати. – Марта здригнулася. Нат продовжив. – Ми з тобою живі і повинні жити далі. Мені шкода, що так трапилось, але нічого змінити не можу. Пробач.

Марта обернулась, обняла його за шию. Вона схилила голову йому на груди.

• Мені теж шкода, - тихо прошепотіла, заглянувши в золоті очі.

Нат поцілував її та обійняв сильніше. Зараз він потребував її розуміння та підтримки не менше, ніж вона його.

- Нате?

- Що?

- Я теж тебе кохаю, – тихо прошепотіла вона.

Юнак підняв її за підборіддя й посміхнувся.

• Ти зробила мене щасливим.

Коридори підземелля здавались Ліні нескінченними. Маура впевнено ними петляла, іноді спинялась і відраховувала потрібний хід у лабіринті. Таріус ішов позаду неї з лампою в руках. Нарешті вони  раніше розповідала Марта. Ліна з цікавістю оглядалась навкруг. Маура підійшла і швидко торкнулась його.

- Мауро, дівчинко моя, як давно ти мене не навідувала! – дракон з'явився зеленою димкою і враз радісно огорнув принцесу.

- Привіт, хранителе! Я теж за тобою сумувала. Так багато трапилось з того часу, як ми бачились востаннє!

- Я знаю, ти знайшла Еріма, - дракон повернувся на камінь і зручно влаштувався поверх.

- Ой, я весь час забуваю, що ти знаєш усе наперед! –засміялась вона. – Тоді мабуть ти знаєш чому я тут з друзями?

- Звичайно, знаю, - задоволено хмикнув дух-дракон.- Ви прийшли за каменем.

- Так, - радісно погодилась принцеса.

- Ліно, Таріусе, підійдіть ближче, - неочікувано дух звернувся до них.

Вони переглянулись між собою, але підійшли та стали поруч.

- Я довго чекаю на цю зустріч, - тяжко видихнув дух, заглибившись у власні спогади. -  Колись Атлантідус залишив мені камінь з вашого світу, попередивши, що одного разу ви повернетесь за ним.