Розділ 41.

Вранішня зелена зоря поступово заповнювала кімнату дівчат. Марта обережно зачинила за собою двері і тихенько, навшпиньках підійшла до свого ліжка. Ліна мирно спала. Марта, намагаючись не розбудити подругу, почала роздягатись.

- Доброго ранку, гульона! – потягнулась Ліна, розплющуючи очі.

- Халепа, - жартома роздратувалась Марта, - таки розбудила!

- Зовсім ні!- сіла на ліжко Ліна. – Просто я майже не спала – переживала за тебе! Де ти була?

- Ми з Натом були в чудовому місці на скелях, що за морем –Марта замріяно плюхнулась на ліжко поруч Ліни.

- Це неймовірно!- захоплено прошепотіла подруга. – А як же ти туди дісталась?

- Ну Нат же дракон!- розсміялась Марта. – От він мене і переніс туди в своїх лапах. Відчуття вільного польоту просто шалене. Аж дух захоплює від страху та задоволення. Там у скелі Нат облаштував чудову кімнату із видом на море. Навіть камін і ліжко там є. Він же володіє магією, тому для нього це зовсім не важко. Так чудово було! Ми сиділи на софі і, споглядаючи захід сонця, пили вино. Говорили про все на світі, а потім…  я заснула в його обіймах. Вино подіяло на мене, як снодійне.

- А потім?

- Потім Нат переніс мене на ліжко, а сам охороняв мій сон до самого ранку. Далі приніс мене сюди. Це все.

- Як романтично!

- Так він, виявляється, романтик, - погодилась Марта. Раптом стрепенулась і сіла. -  Але найголовніше не це! Перед тим, як заснути, я спитала його про камінь. Ну, чисто теоретично, розповіла про паралельні світи і чи допоміг би він.

- І що? – з надією запитала Ліна.

- Нічого! – сумно видихнула Марта.- Камінь він не віддасть.

- Маура була права, – промовила Ліна, заглибившись у власні думки.

- У чому? - здивувалась дівчина.

- Ми вчора з Таріусом на балконі стали свідками їх з Ерімом поцілунку. Вони судженні одне  одного і таємно зустрічаються.

- А я все голову ламаю. Чого це вона така щаслива? – Марта була вражена такою інформацією.

- Так, -продовжила Ліна, - але вона попросила поки що не говорити Нату, сама скаже. Потім ми пішли до її кімнати. Одним словом, ми все розповіли їм і вони погодились нам допомогти!

Мартарадісно стиснула Ліну в обіймах.

- Боже, Ліно, це ж чудово!

- Не все так райдужно, - поспішила розчарувати її подруга.

- Чому? – Марта відпустила її.

- Камінь потрібно буде викрасти, бо, як ти вже зрозуміла, Нат його не віддасть. Маура теж у цьому впевнена. Вона допоможе із втечею та каменем, але…

- Але? – Марта з пересторогою поглянула на неї.

- Ти маєш залишитись тут, бо Нат може не пережити втрату судженої.

- Я тільки з радістю!- запевнила Марта, обіймаючи її. -  Ліно, я така щаслива з ним!

- А що ж я батькам скажу?- здивувалась Ліна.

- Правду! Що я жива, щаслива і виходжу заміж за дракона! – знову замріяно прикрила очі Марта.

- Так, це добре. але якщо і я залишусь в Атлантиді з Таріусом? Що тоді?- занепокоїлась Ліна.

- Тоді Таріус придумає, як повідомити наших батьків про радісну новину. Гадаю, вони будуть щасливі та спокійні за нас!

- Слухай, гарна ідея, чому я не здогадалась раніше? – полегшено видихнула Ліна. – Це ж можна так зробити і все – усі щасливі!

- Тому, що твоя голова зайнята лише Таріусом!

- Ой, хто б казав!

Враз вони обидві зайшлись радісним сміхом…

Бетана розглядала сплячого принца. Він лежав на животі. Масивні рельєфні плечі та половина спини не були прикриті ковдрою.  Руки Нат заклав під подушку, обнявши її. Розплетене волосся юнака розметалось по спині і подушках. Рівномірне дихання видавало глибокий сон.

Дівчина стояла поруч. Вона, як зачарована, милувалась ним. Сьогодні рано-вранці вона бачила, як він прилетів з Мартою у лапах. Бетана прослідкувала за ними. Нат провів дівчину до кімнати та поцілував. Потім пішов до своєї кімнати відпочивати.

Серце Бетани розривалось від болю та відчаю. Вона кохала його! З першого погляду. Побачивши його у таверні, дівчина геть втратила голову. Він поїхав, а вона чахла з кожним днем. Батько про все здогадався. Він пішов до ельфа, який здійснює відбір, і заплатив тому стільки, що той погодився відібрати її в служниці наступного разу. На щастя, наступного дня приїхав Румель. Так вона опинилась тут, поруч свого божества. Дівчина розуміла, що навряд полонить його серце, оскільки те вже зайнято. Але хоча б тепер буде поруч, як тінь. Вона прибирала в його кімнаті, торкалась речей, потай вдихала його запах з подушок, коли змінювала білизну - і була щаслива. Нехай він з іншою, аби бути поруч. Нехай, він ніколи не подивиться на неї так, як дивиться на Марту сьогодні, але все одно - дихати з ним одним повітрям та іноді ловити його погляд на собі - було для неї щастям. Вона посміхалась. Сплячий, він належав лише їй.

Бетана не втрималась. Вона легенько прилягла поруч.  Як би вона хотіла прокидатись ось так, разом з ним сотні років. Вона зробила б його щасливим! Та не судилося. Дівчина, як зачарована, пальцем злегка торкнулась його плеча, щоб хоч на мить відчути бархат шкіри коханого чоловіка. Раптовий невеликий розряд енергії пройшовся по її тілу. Нат відкрив очі. Кров з обличчя дівчини відлила, вона злякалась. Бетана швидко сповзла на підлогу і стала на коліна. Її руки механічно підняли фартушок і почали нервово його перебирати. Нат сів на ліжко, розглядаючи служницю.