Розділ 40.

У кімнаті Маури був накритий стіл. Принцеса з Ерімом та Таріус з Ліною чаювали. Уже годину Таріус розповідав свою історію. Чесно і без прикрас. Чомусь він відчув, що Маурі можна розповісти правду, оскільки дівчина  чиста душею, порядна та не зашкодить їм. Можливо, навіть допоможе.

- Це неймовірно! Усе це в голові не вкладається! – не йняла віри Маура. – Ви не схожі на прибульців із паралельного виміру!

- Але це правда, - сказала Ліна. Вона дістала свій камінь і доторкнулась до субстанції. Та оголилась. Камінь запалав жовтим сяйвом. Маура ахнула. Ліна огорнула його назад в субстанцію і повернула за ворот сукні.

- Це ж точно такий же камінь, як і в нашому храмі, лише жовтий!- ахнула принцеса.

- Так, саме за ним ми і прийшли, - промовив Таріус.- Ви ж розумієте, що це небезпечна зброя у неправильних руках проти всіх паралельних світів.

- Так, розуміємо, - погодилась Маура, - але, знаючи свого брата, я одразу скажу, що камінь він не віддасть. Він - його хранитель. У нашому світі цей камінь допомагає в лікуванні та навіть може оживити будь-кого. Тому для нас він безцінний. Нат охороняє його, як зіницю ока.

- Але нам він важливіший! – заперечила Ліна. – Зрозумійте, як прийшли ми, можуть прийти й інші та забрати його. Ми прийшли з добрими намірами, але хто прийде після нас, я не знаю.

- Так, ви праві, – трохи подумавши, погодилась Маура.- Без каменю буде важко, бо оживляти ми не зможемо, але дар зцілення у наших цілителів є. Вони володіють таким даром не так швидко і досконало, як камінь, але зцілювати вони вміють,- вона поглянула на Еріма. Ельф хитнув головою на знак згоди. – Добре, ми допоможемо вам – врешті погодилась принцеса.

- Як саме?  - запитала Ліна.

- Ми допоможемо вам викрасти камінь і залишити нашу країну, - пояснила Маура. – За наслідки я відповідатиму сама. Нат дуже любить мене і пробачить. Я все йому поясню, але лише після того, як ви зникнете.

- А Марта?- запитала Ліна швидше себе, ніж принцесу.

- А що Марта? – не зрозуміла та.

- Вона суджена Ната!- випалила Ліна.

- Що? – від здивування очі Маури округлились. Вона поглянула на Еріма. Той поклав свою руку на її.- Такого я не очікувала!

- Ми теж, – важко схилила голову Ліна.

- Тут все складніше, - задумалась на хвильку принцеса. -  Нат може не пережити розлуки із судженою. Доведеться їй залишитись тут.

- Але що з нею трапиться, коли він про все дізнається? – Ліна хвилювалась за Марту.

- Якщо дійсно її кохає, то пробачить, - запевнила Маура.

Вечірня зоря уже торкнулась горизонту, коли Марта і Нат вийшли на великий майданчик палацу. Сюди вперше їх принесла принцеса, коли вони прибули. Марта замилувалась краєвидом. Місто неквапливо метушилось знизу, готуючись до сну.

- Я хочу показати тобі одне місце, але туди потрібно летіти, – промовив Нат, обійнявши дівчину за талію.

- Я готова летіти з тобою будь –куди! – з любов'ю промовила дівчина.

- Я це запам'ятаю! –він посміхнувся, відпустивши її.

Нат відійшов на кілька кроків. Він сяйнув світлом. Ураз перед дівчиною з'явився величний золотий дракон. Нат був удвічі більший за Мауру, мабуть старший, здогадалась Марта. Його луска виблискувала на сонці і переливалась золотом. Крила з перетинками в розмаху метрів з сорок. Від голови по спині і до хвоста - шипи, яких не було в Маури.

Дракон схилив голову перед дівчиною Марта зачаровано торкнулася його. На дотик він був теплим. Шкіра дракона біля очей схожа на зміїну. Дівчина погладила дракона. Нат задоволено замурчав! Ого, дракони вміють муркотіти, як коти! Тільки трохи голосніше! Марта посміхнулась, не витримала і поцілувала дракона у ніс. Великі ніздрі випустили пару. Дівчина засміялась. Нат змахнув крилами і злетів. Він зробив коло над палацом та спланував на майданчик. Марта підняла руки вгору. Нат обережно схопив її двома лапами і поніс за океан.

Дівчині спершу перехопило подих від висоти. Нат це відчув, тому трохи знизився і полетів майже над простором води. Марта захоплено розглядала краєвид, але більше дракона. Міцна, кремезна грудна клітина здималась у подиху і поверталась назад. Нат опустив голову вниз і поглянув на неї. Він кліпнув одним оком. Дівчина засміялась і погладила його лапу.

Через деякий час вдалині з'явилась скеля посеред океану. Вона швидко збільшувалась у міру того, як вони підлітали. Дракон облетів гору. З одного боку виднілась велика печера. Він залетів у неї. Марта стала на ноги. Дракон сяйнув і знову став Натом.

Дівчина озирнулась. Навкруги були розвішані гобелени, на підлозі – величезний, по всій площині килим, у кутку - камін із дровами. Посеред печери - стіл засланий білою скатертиною з двома стільцями. На ньому уже були фрукти, солодощі і вино у відерці з льодом, поруч два бокали. Під стіною ліжко застелене сірим простирадлом. Ближче до виходу печери білосніжна софа на срібних ніжках.

Нат підійшов до каміну і змахнув рукою. Ураз з'явився вогонь. Він наповнив печеру теплом та затишком.

- Це мій таємний сховок,– пояснив він. - Іноді я прилітаю сюди, щоб побути  наодинці.

- Тут дуже гарно і затишно,  – милувалась Марта.