Розділ 39.

Ввечері Марта розповіла подрузі про вранішні пригоди.

- Тобто камінь знаходиться у підземному храмі палацу і ти зможеш відшукати хід зі сторони саду? - зраділа Ліна.

- Так, якщо двері ніхто не зачинив. Назад ми пройшли прямо до палацу іншим шляхом. Нат ішов позаду мене, тому я не могла ставити мітки.

- Шкода! З палацу значно легше прослизнути в підземелля ніж із саду, - роздумувала Ліна. - Завтра розповім Таріусу. Він подумає, коли краще забрати камінь і як звідси вибратись, якщо вихід з міста драконів може відкрити лише дракон.

- Так, подумати треба, - погодилась Марта. - Дух- охоронець навряд чи так просто віддасть камінь. Тепер ще й Ерім усюди ходить за нами. Нат його приставив вартувати. Краще б Таріуса приставив.

- Ти тепер маєш вплив на нього, отож попроси, - лукаво підморгнула Ліна.

- Ліно, теплі почуття, це ще не вплив. Він подобається мені і я йому теж, але характер у нього запальний - треба знати, як підійти.

- От і подумай, - Ліна позіхнула і повернулась на бік, звернувшись калачиком.

Солодко задрімавши, дівчата не почули тихі кроки за дверима їх кімнати. Маура прислухалась до рівномірного дихання своїх служниць. Вона на кінчиках пальців пройшла повз кімнату та поспішила за ріг. У коридорах було вже темним-темно, але дракони можуть бачити у темряві, якщо захочуть. А ще краще за драконів у темряві орієнтуються ельфи. Ерім вийшов з-за рогу коридору і спокійно почекав, поки Маура дійде до нього. Дівчина спинилась і здивувалась.

- Що ти тут робиш? – вражено запитала вона.

- Охороняю вас, принцесо, - спокійно відповів ельф.

- Що, навіть уночі?

- Тепер ми по черзі з Таріусом і Думіром щоночі стоятимемо на варті біля ваших кімнат. Днем вас охоронятиму лише я. Нат віддав наказ.

- Щось подібне можна було чекати від нього, - подумала принцеса вголос.

- Куди ж ви так пізно зібрались? – допитувався юнак.

- На прогулянку вийшла, пояснила вона. Уважно оглянула юнака і додала: -  Раз ти вже тут, ходімо зі мною. Все-одно ти підеш, навіть якщо я не запропоную. Так?

- Так, - Ерім посміхнувся.

Маура попрямувала в сторону бальної зали. Вони намагались іти тихо, щоб не переполохати весь палац. Пройшовши залу, опинились на балконі. Радісна принцеса вдихнула на повні груди нічну прохолоду.

- Ох, я б зараз політала! – замріяно сказала вона. – Але сяйво від перетворення перебудить пів палацу!

- Це точно, – підтвердив Ерім. Він став поруч та теж вдихнув на повні груди.

Маура раптово поглянула на нього і підійшла, майже, впритул. Юнак здивувався, але не відійшов назад.

- Я не встигла подякувати за свій порятунок сьогодні, – тихо сказала дівчина, погладжуючи сорочку на його грудях.

- Не варто, я завжди буду поруч, якщо потрібно, - прошепотів юнак.

- Усе життя? - лукаво поглянула йому у очі.

- Якщо Ви того забажаєте, - з впевненістю погодився він.

- А якщо я забажаю більшого? – неочікувано запитала принцеса.

- Все, що завгодно. Я до ваших послуг.

Маура посміхнулась, на мить затримавши погляд поглянула на його вустах. Потім знову підвела очі, зустрівшись з ним поглядом.

- Мені сьогодні було затишно і спокійно у твоїх обіймах. Дивно, але завдяки тобі біль минув. Як ти це зробив?

- Трохи чаріві почуттів. – чесно відповів Ерім, намагаючись тримати руки за спиною. Принцеса була так близько і це дуже хвилювало ельфа.

- Почуттів?- здивувалась та.

- Відтоді, як уперше Вас побачив, Ви не йдете мені з голови.А потім там, на сходах…, - Ерім запнувся на мить.

- Так, - посміхнулась Маура. – Я ледь тебе не збила з ніг. Це скоро стане звичкою потрапляти у твої обійми. Не боїшся?

- Ні, – впевнено і серйозно промовив він.

- Я дракон, принцеса, запальна і могутня, мої почуття можуть спопелити будь-кого. Багато хто боїться заводити стосунки з драконами, якщо самі такими не є.

- Я не боюсь,  – він нарешті наважився і обняв її за талію обома руками, злегка притиснувши до себе. – Мені байдуже, хто Ви, – Ерім схилився і поцілував принцесу. Ніжно, ледь торкаючись її губ. Маура була вражена, спантеличена, але обняла Еріма за шию. Обережно і невміло вона відповіла на поцілунок. Ерім схаменувся і відпустив принцесу. Він хотів був відійти і вибачитись за те, що не стримався і перейшов усі межі, але принцеса не відпустила.

-Все гаразд, - тихо прошепотіла вона, схиливши свою голову йому на груди. Зненацька стрепенулась і запитала, дивлячись у очі Еріма: - У тебе останнім часом ніякі мітки на тілі не з'являлись?

Ельф здивовано  відпустив дівчину та відійшов на крок, роздивляючись її.

- Ви про золоту лозу з бутоном біля пупка?- обережно запитав він.

Ноги Маури ледь не підкосились від радості. Її припущення виявилось правильним. Серце шалено калатало і вистрибувало з грудей.