Розділ 38.

Кінна неспішна хода трохи заспокоїла Марту та відволікла її від сумних думок. Попереду неї, на відстані десяти метрів, їхали Маура з принцом сусідньої держави. Принцеса сиділа в жіночому сідлі і гордо тримала осанку. Вона нудилась, слухаючи принца, але зрідка, задля видимої підтримки розмови, кивала головою.

Марта подумала, що вона у значно кращому положенні зараз – у чоловічому, зручному сідлі і без нав'язливого, облесливого співрозмовника. Раптом, дівчина помітила необережний рух принца. Він щось розповідав, схилившись до Маури. Раптовим помахом ноги влучив у сідницю коня Маури. Тварина стрепенулась, стала дибки та заіржала. Маура на мить зісковзнула із сідла, але, зачепившись ногою, втрималась. Марта помітила, що друга нога стала якось неприродньо провисати. Кінь вмить шалено помчав. Марта кинулась повз здивованого, закляклого принца навздогін. Дівчина прихилилась до гриви та пришпорила свого коня. Той слухняно набрав швидкість. Двадцять метрів, п'ятнадцять, через хвилину - десять, потім -  п'ять. Відстань, здавалось, ніколи не зменшиться. Некерований кінь Маури ніс її до лісу, розташованого обабіч саду. Принцеса трималась із усіх сил. Марта наздогнала її та порівнялась. Маура тримала коня за гриву. Віжки висковзнули з її рук і перекинулись наперед. Марта спробувала нахилитись та дістати їх.

- Кінь некерований! Обережніше! –прокричала принцеса Марті.

Та ще раз спробувала схопитись за віжки. Кінь відскочив в бік. Нічого не виходило.

- Давай руку!- кричала Марта принцесі. – Я перетягну тебе у своє сідло!

- Я зламала ступню, не можу перенести на неї вагу і не відчуваю її! –простогнала та у відповідь. Сльози котились по її щоках, страх застиг в очах. І було чого.

Попереду метрів за п'ятдесят, починався щільний ліс. Дерева стояли впритул один до одного, майже стіною. Шалений кінь навіть не думав зупинятись.  Марта оцінила ситуацію і зрозуміла, що часу у них менше хвилини. Вона на повному ходу перекинула ногу із сідла на інший бік. Потім звільнила іншу ногу. Ту, що перекинула, вставила в стремено. Потім вільною рукою схопилась за сідло і присіла. Дівчина сконцентрувалась, простягнувши іншу руку до віжок. Марта скерувала свого коня ближче. Віжки коня принцеси лягли в руку. Дівчина намотала їх та легенько стала тягнути. Кінь все одно не зупинявся. Марта потягнула сильніше. Реакції - нуль. Раптом перелякана Маура скрикнула, зникнувши з коня. Марта відпустила віжки божевільної тварини і стрибнула назад в сідло свого коня, почергово змінивши ноги. Кінь принцеси з розбігу врізався в дерево та впав замертво. Марта вчасно спинилась та розвернулась назад.

Маура сиділа попереду, верхи на коні, в обіймах Еріма і плакала. Марта під'їхала ближче. Ерім підняв очі на Марту, не відпускаючи принцесу.

- Що трапилось? – стурбовано запитавїї.

- Кінь поніс Мауру, я спробувала його спинити, -віддихувалась дівчина.

-Я бачив.– спокійно зауважив Ерім, погладжуючи плачучу принцесу по спині. - Доволі сміливо, але безглуздо, ви обидві могли загинути.

- Але ж не загинули, дякуючи тобі. До речі, що ти тут робиш?

- Нат приставив мене за вами спостерігати.

- Таємно? – здивувалась дівчина.

- Усяке може трапитись.

- От і трапилось, – підсумувала та.- Дякую за допомогу.

- Це мій обов'язок, - сухо посміхнувся він.

Маура, тим часом, припинила плакати. Притулившись до Еріма сильніше, вона заховала обличчя йому в груди, а руками обвила талію юнака. Однією рукою він огортав її за плечі, іншою - тримав віжки коня та вправно ним керував.

- У Маури зламана ступня. – сказала Марта, порівнявшись з Ерімом. Ельф поглянув вниз.

- Тут одними травками і побутовою магією не обійдешся, - підсумував він. - Ступеневий перелом складний. Треба везти до храму в палац.

Марта кивнула головою. За хвилин десять, вони неспішно під'їхали до саду. Ніхто не помітив їх відсутності. Принц «заморський» десь пропав. Мабуть, відчуваючи свою провину й банально сховався. Навкруги почулися здивовані вигуки. Маура ні на кого не зважала, вона ні на мить не відривалась від свого рятівника. Так і їхала в його обіймах. Нат побачив їх ще здалеку. Швидкими кроками він підійшов до коней, спинивши їх за віжки.

- Що трапилось, Еріме?- грізно запитав, нахмуривши брови.

- Кінь принцеси оскаженів і поніс. Марта намагалась його зупинити. Я допоміг їм. Тепер принцесі потрібна допомога, до того ж радикальна, бо в неї складний перелом ступні. Без палацового храму тут не обійтись. –  відповів Ерім. 

Нат поглянув на ногу сестри. Потім мовчки, не відпускаючи віжок, підвів їх до захованих у зарослях дерев, дверей, розміщених у стіні палацу. Нат махнув рукою – двері відчинились. Ерім зістрибнув з коня і взяв на руки Мауру. Та слухняно прихилила свою голову на його плече. Нат поглянув на них. Нічого не сказавши, зайшов у темний прохід. Декілька помахів рукою і в його долонях опинилась лампа на срібній ручці, що світилась зеленим сяйвом. Він підняв її над головою, освітлюючи дорогу. Ерім з Маурою на руках попрямував за ним, Марта зайшла останньою, нещільно причинивши двері.

Звивисті, темні, кам'яні коридори за кожним поворотом перетворювались у лабіринти. Кожного разу Нат обирав вірний прохід та впевнено вів їх до храму. Марта йшла останньою і намагалась запам'ятати дорогу. За кожним поворотом вона робила насічки кинджалом на стіні, біля кожного входу в галереї лабіринтів теж позначала правильний вхід. Інтуїція підказувала: колись їй знадобиться пройти цією дорогою ще раз.