Розділ 37.

- Марто, вставай! –Ліна легенько поклала їй руку на плече.

Марта відкрила очі. Їхня кімната була осяяна вранішнім зеленим світлом. Вона в ліжку – одягнена? Точно! Учора вона лише роззулась і зняла жакет. І все – заснула прямісінько в одязі.

- Збираю Мауру на вранішню прогулянку, пояснила Ліна, сидячи поруч на ліжку. -  Вони там пікнік якийсь влаштовують. А ти приводь себе до ладу і зробиш їй зачіску.

- Я відчуваю себе, як побита собака!- простогнала Марта, потягуючись.

- Ну годі вже! Вставай, я побігла! – Ліна закрила за собою двері.

Діватись нікуди-треба підводитись. Дівчина швидко освіжилась, переплела косу та змінила одяг на свіжий комплект. На столі знайшла какао та гарячу вівсянку з фруктами. Це все із задоволенням швиденько з'їла.

Маура сиділа біля дзеркала. Ліна одягнула її сьогодні в темно- фіолетову корсетну сукню без рукавів (мабуть, їх спіткала така ж доля, що і вчора), зверху - легка бузкова хустинка прикривала плечі. Вона сходилась у районі грудей та кріпилась до корсету плаття, а зі спини трикутником сягала плеч. Марта заплела принцесі косу та виклала навколо голови у вигляді корони. Зачіску прикрасила живими бузковими та темно-фіолетовими місцевими квітами, які начаклувала Маура. Принцеса крутилась біля дзеркала та плескала в долоні.

- Дівчата, ви просто чудові! Дякую!

- Будь ласка, - позіхнула Марта.

- Ти якась сама не своя, щось трапилось? – стурбовано запитала її принцеса.

- Нічого, окрім того, що вчора я дізналась, що заліпила ляпаса спадковому принцу. – Спокійним тоном відповіла вона.

Маура розсміялась, потім підійшла, взявши її за плечі.

- Це було фієрично! Ніхто ніколи такого собі не дозволяв! Мій брат іноді потребує такої взбучки!

Тепер Марта розуміла теплі стосунки Маури і Ната. Звичайно, як  кожний люблячий старший брат, він залюбки виконував її забаганки та просто обожнював.

Ранок був теплим і сонячним. Здавалось, що літо з його погожою погодою забарилось у цих краях. Сад був чудовим, але більше схожим не невеликий ліс. Навкруг зелені дерева, галявини, клумби з квітами та звивисті кам'яні доріжки.

По всьому парку на пледах розмістились у компаніях вчорашні гості. Хтось насолоджувався свіжою випічкою, вином, фруктами, а хтось, не поспішаючи прогулювався чи катався верхи на конях. Атмосфера розслабленості та неспішності панувала навкруг. Лише слуги стиха метушились, обслуговуючи господарів.

Ліна прогулювалась з Таріусом садом. Сьогодні Нат відпустив його прогулятись з дівчиною та трохи побути разом. Марта ж була неподалік Маури та заморського принца. Їй не потрібно було бути дуже близько, тому вона стояла під розлогим деревом і насолоджувалась теплим промінням та свіжим повітрям.

Раптом,краєм ока, вона побачила Ната, що йшов поруч вчорашньої принцеси, одягнену досить відкриту червону сукню з низьким декольте. Сукня була настільки вульгарна, що здавалось, ніби дівочі принади ось-ось вистрибнуть назовні. Мабуть, вчора Нат не достатньо приділив їй уваги, тому сьогодні в хід пішла «важка артилерія». Драконже і сьогодні був відсторонений, та зовсім не дивився у сторону панянки. Він лише йшов поруч і робив вигляд, що уважно її слухає, а сам думками був далеко. Марта мимоволі замилувалась ним. Чорний довгий жакет з двома рядами золотих ґудзиків, білосніжна сорочка з воротом-стійкою, шкіряні штани, високі чоботи, витіювато заплетена коса – вдало підкреслювали його природню красу і мужність. Дівчина на хвильку зачепилась поглядом за його обличчя і губи. Вчорашні спогади нахлинули на неї з новою силою. Зранку ці спогади видавались їй лише сном, але тепер реальність нахлинула на неї яскравим рум'янцем.

На мить дракон ніби відчув цей погляд і повернувся у її напрямку. Марта швидко заховалась за стовбур дерева. Трохи постоявши та заспокоївшись, дівчина визирнула на галявину. Ната з принцесою не було. Вона вийшла з-за дерева і плечем обперлась на нього. Фух! Пронесло! Якось не хотілось зараз бачити його – треба було розібратись з усією цією ситуацією та відчуттями на «холодну голову». Дівчиназамислилась у власні думки і лише краєм ока спостерігала за оточуючими. Маура з вчорашнім принцом сиділи недалеко на пледі та сміялись. Марта задумалась. Минуло кілька хвилин. Раптом знайоме відчуття теплоти розлилось в її душі. Але це ніяк не заспокоїло дівчину, навпаки. Що за?... Хтось ззаду затиснув їй рот і завернув за стовбур дерева. Марта ще не обернулась, але кинджал уже приставила до боку супротивника.

- Ти завжди будеш мене штрикати своєю зброєю, коли я поруч? – Нат відпустив Марту та нахилився ближче, обпершись однією рукою на стовбур. В його очах грали бісики.

- Не потрібно зненацька з'являтись і підкрадатись!- спантеличена дівчина швидко зорієнтувалась і заклала кинджал за пояс.

- То це ж улюблена розвага драконів! – веселився Нат.

- Слухай, Нате, що тобі від мене потрібно?! – розізлилась дівчина.-  Он іди, розважай свою принцеску! Вона ж так і липне до тебе!

- Що я чую?!- здивувався юнак. – Ти ревнуєш, чи як?

- Ти, мабуть, зовсім з глузду з'їхав! – поспішила заперечити Марта. - І взагалі, чого причепився? Я ж знахабніла, невихована недолюдинка! До того ж, заручена невідомо з ким!

- Чому ж невідомо з ким? – все ще посміхався він. – Відомо! Зі мною, Марто! Зі мною! – останнє словосполучення він повторив по складах.