Розділ 36.

Уже добру годину Ліна діставала з шафи різноманітні сукні та подавала Маурі. Та приміряла їх, прикладаючи до себе, крутила усе з різних сторін та була  незадоволена. На рахунку була уже сімнадцята сукня і знов не та.

- Ні, все не те! Батько запросив на вечерю короля драконів Суарула з сім'єю із сусідньої держави. Я маю справити гарне враження!  - вона говорила швидше сама з собою, ніж з дівчатами.

Марта сиділа на софі і потягувала какао з чашки. Їй поталанило більше – вона охоронник, тому не брала участі у примірці нарядів. Її завдання було на наступному етапі – зробити зачіску, коли сукня врешті-решт буде підібрана. Здавалось, що це не станеться ніколи. Маура виявилась доволі перебірливою.

- Ну що ж таке! Скільки можна! – не витримала Ліна. Її нерви здали ще після п'ятої сукні. – Ви так запізнитесь на вечерю!

- Ліно, я не можу підібрати! Допоможи!

- Я можу дещо зробити, якщо ви мені довіритесь, – задумалась дівчина. Маура махнула головою на знак згоди. – Де у вас тут ножиці та нитки? – принцеса махнула в бік трюмо.

Ліна швидко знайшла коробочку із шийним приладдям. Вона поставила її на ліжко, поруч з купою суконь. Серед вороху знайшла темно-синю довгу, корсетну сукню з великими довгими рукавами – ліхтарями. Маурі воно не сподобалось. Дівчина незважала. Натомість, вона взяла ножиці й відрізала рукава, що кріпились на корсеті. Принцеса ахнула і підійшла ближче. Потім дівчина знайшла ніжно-.рожеву сукню з накидкою. Накидка була кружавна, сітчаста, прозора і невагома, по ній розсипом йшли дорогоцінні діаманти. Декілька рухів ножицями, потім кілька хвилин роботи голкою - і щось неймовірне було в її руках.

- Під цю сукню потрібне бюстье без бретель, принцесо. – Сказала Ліна дошиваючи.      

- Що? – не зрозуміла Маура.

- Ай, я забула, Ви ж не в курсі! – ляснула себе по лобі Ліна.

- Ну то розкажіть чи намалюйте, я швидко начаклую, - завзято погодилась принцеса.

Дівчата перезирнулись. Ну звісно! Маура дракон, тому володіє найвищою магією. Ліна подивилась на Марту. Та підійшла до столу і швидко намалювала потрібний фасон. Унизу домалювала трусики-шортики.

- Це і є бюстье, а це спідня білизна – трусики! Такий фасон дуже зручний, особливо для танців. Вибачте, принцесо, але в панталонах і ходити незручно, не те що танцювати, –пояснила Марта.- Ліно, який відтінок комплекту?

- Тілесний, звичайно, а ще такий, шоб розтягувався добре і форму тримав!

- Дивна штука, - розглядала малюнок Маура. - Спробую відтворити! – вона закрила очі та клацнула пальцями.

Бюстье з трусиками з'явилось на ліжку, біля Ліни, але малесенького розміру, можна сказати - лялькового. Дівчата поглянули і засміялись.

- Що не так? – здивувалась принцеса.

- Розмір не той! – крізь сміх промовила Ліна. – Треба, щоб був на Вас!

- Зрозуміла, – кивнула головою принцеса. Вона ще раз клацнула пальцями і бюстье з трусиками вмить виросло до потрібного розміру.

- Ну от, таке! – Марта підійшла ближче і взяла його в руки. – Таке, але тут ще застібки-гачки потрібні. – Вона намалювала, що треба  і показала, як вони мають застібатись. Маура клацнула пальцями і срібні застібки враз з'явились на потрібному місці. Доки Марта з Маурою робили ці маніпуляції, Ліна закінчила наряд. Маура підійшла і з цікавістю поглянула на нього.

- Ну тепер я точно справлю враження! – дівчина стягнула сорочку через голову. Ліна допомогла одягнути їй бюстье. Раптом її погляд  затримався на животі Маури. У районі пупка з'явився золотий бутон на лозі, точно такий же, як і у Марти. Та теж звернула увагу на знайомий малюнок і запитала:

- Що це у вас?

Маура поглянула на живіт. Потім потерла, малюнок звісно нікуди не подівся.

- Оце так!- Маура була здивована, але разом з тим посміхалась.

- Що означає цей малюнок? – обережно запитала Ліна.

- Це, дівчата, означає, що в палаці з'явилась моя половинка. Мій суджений! – вона підбігла до дзеркала та стала його роздивлятись погладжуючи.

- Дивний малюнок і в дивному місці! – сказала Марта.

- Нічого не дивний! А місце може бути де завгодно, добре, що не на обличчі! У мого судженого теж з'явився такий бутон,  у  тому ж місці. У пари місця однакові. В когось на руках, в когось на ногах, спині, обличчі, а от у мене на животі. Який же ти гарний! – Маура ніжно погладжувала бутон.

- А хто суджений?- запитала здивована Марта.

- От цього я не знаю, - задумалась Маура.- Він також може не знати. Ну не буду ж я кожного хлопця в палаці роздягати або питати, чи є в нього бутон на животі. Доля сама нас зведе.

- Доля? – недовірливо перепитала Марта.

- Так. При першому поцілунку бутон розквітне і почне рости, а закінчить рости після одруження, точніше, після першої шлюбної ночі. – Маура на мить зашарілась. Вона відвернулась від дзеркала і покрутилась. – Нарешті! Але нікому ні слова!

- Але ж як тоді знайти свого судженого? Окрім долі мають бути ще якісь знаки?- Марта не могла зрозуміти, що ж робити далі і як знайти судженого. А найголовніше, їй не потрібен ніякий суджений! Краще камінь знайти, і гайда в Атлантиду!