Розділ 34.

На ковдрі посеред галявини розмістились за обідом Таріус, дівчата та ельф з гномом. Дракони трапезували трохи далі, під великим деревом. Спочатку Ліна здивувалась, чому так. Але потім згадала, що для драконів вони лише найманці. Занадто родовиті пани не їдять разом з обслугою. Прийдеться їй тепер звикати до нового статусу. Дівчина заборонила собі засмучуватись. Вона з радістю поринула в спілкування.

Гнома звали Думір, а ельфа Ерім. Гном був веселуном та розмовляв дуже жваво. Він був сьомим сином у свого батька. За такої великої родини йому довелось самому влаштовуватись у житті. Батько був зброярем і колишнім воякою. Він навчив сина битися та зробив спеціально для нього шиповане ядро. Насправді, воно було легким(що доволі важливо для зросту гнома), але від того не менш смертоносним. Думір був хлопцем двадцяти чотирьох років, чорнявим, без бороди, з карими очима і посмішкою на все обличчя. Характер мав легкий та компанійський. Володів магією лише частково, оскільки ніде не вчився. Він міг розуміти тварин, птахів і риб.

Ельф Ерім, навпаки, був стриманим, подекуди холодним та обережним у висловлюваннях. Але разом з тим він швидко пішов на контакт. Виявилось, що його батько чиновник канцелярії при раді короля Панума. Це достатньо високий статус для цього світу. Його сім'я заможна і родовита. Ерім був молодшим з трьох братів, тому не мав права претендувати на спадщину батька. За їх законами усе діставалось старшому сину. Отож, він після закінчення Воєнної академії королівства вирішив зробити кар'єру військового. Це був хлопчина років двадцяти п'яти на вигляд, статний, високий, з білявим довгим волоссям і світло-блакитними очима. Як всі ельфи, мав витончені риси обличчя та був красунчиком. Він також володів магією. Ерім був цілителем - розбирався у ліках і травах.

Про себе та своїх супутниць Таріус розповів дуже мало. Він повідав, що вони з Оміра - королівства орків. Вирішили найнятись до Панума у пошуках кращої долі. Такої легенди було цілком достатньо. 

Обід вийшов коротким. Ліна ледь встигла з'їсти шматочок в'яленої оленини з сиром та хлібом, як дракони дали команду збиратись.

День добігав кінця. Ландшафт змінився з лісо-польового на кам'янистий. Вдалині виднілися гори. Ліна зрозуміла, що йдуть вони  саме туди. Під'їхавши до підніжжя гори, вони побачили довгий дерев'яний будинок, з черепичним дахом, який виявився не будинком, а конюшнею. Назустріч вибіг конюх та вклонився.

- Вітаю, вельмишановне панство!

- Привіт, Саміре, – зіскочив зі свого коня Нат. – Подбай про наших коней.

- Звичайно, перший раднику Нате! – конюх ще раз вклонився і повів по черзі коней в стійло.

Таріус допоміг Ліні спішитись. Нат оглянув усю компанію, махнувши головою у бік гори. Вони підійшли до підніжжя. Нат виставив руку вперед. З його долоні метнулось сяйво.  У горі відкрився арочний  прохід. Весь його простір заповнювала субстанція, схожа на воду. Вона переливалась блакитно-зеленими відтінками.

- Це перехід до королівства драконів! – голосно повідомив Нат, повернувшись обличчям. – Королівство знаходиться за багато миль звідси у таємному місці, до того ж недоступному. Туди можна потрапили лише через такий портал відкритий драконом. Будь-яка інша магія на них нього діє. Якщо ви підете через портал з нами, то самовільно піти зі служби до закінчення контракту буде неможливо. Утекти з королівства теж не вийде. Отож, вирішуйте зараз, чи готові ви служити драконам вірою і правдою! Я можу будь-кого з вас відпустити, розірвавши контракт, до того, як ви переступите цей портал.

- Готові! - разом сказали Ерім і Думір.

Таріус поглянув на дівчат. Ліна взяла за руку Марту і подивилась на нього. Такого ніхто не очікував, але іншого шляху потрапити до палацу не було. 

- Готові! – за всіх відповів хлопець.

- Тоді чекатиму всіх з іншого боку. – сказав Нат.

Він повернувся та ступив у портал, одразу зникнувши. Субстанція наче проковтнула його. Румель  послідував за ним. Далі пішли Ерім з Думіром. Лишились лише вони. Ліна підійшла до Таріуса, взяла його за плече.

- Таріусе, як же ми повернемося, якщо портал зможе відкрити лише дракон?

- Уявлення не маю. Та якщо ми зараз не підемо з ними, то взагалі не потрапимо до палацу, – він обняв дівчину і поцілував. Потім притиснув на хвильку та розвернув до порталу обличчям. – Я поруч, нічого не бійся.

Марта стояла за ним. Спочатку пройшла Ліна. Вона заплющила очі та відчула приємну, освіжаючу прохолоду. Портал ковтнув її і за мить  вона вже стояла під такою ж аркою на зеленій галявині. Дракони та ельф з гномом чекали їх.

- Ну нарешті! Чого так довго? Планували втечу? – нервово запитав Румель.

- Якби планували, то в портал не пішли! – відповів за спиною дівчини Таріус.

Марта з'явилась ще за одну мить. Вона похитнулась від несподіванки і втратила рівновагу. Найближче до неї стояв Нат. Він блискавично її підхопив за талію, розвернувши до себе обличчям.

- Дякую, – прошепотіла ошелешена дівчина.

- То ти ще й такі слова знаєш? – вигнув брову Нат, все ще не відпускаючи її.

Він ледь посміхнувся. Від цієї посмішки Марту ніби током пройняло. Тепло хвилею враз розлилось про всьому її тілу. Вона злегка відштовхнула його від себе, Нат посміхнувся і відпустив, відійшовши. Дівчина завбачливо стримала слова, що прийшли їй на думку. Вона лише  зиркнула в його сторону, але промовчала. Зараз вони перебували на  території драконів, тому створювати конфлікти було не варто. Нат підійшов до арки і, приклавши руку, закрив портал.