Розділ 31.

Центр зустрів їх звичним гулом. Генерал Латіус і Марта уже були тут.

- Ліно! Як я скучила за тобою! – Марта кинулась на шию Ліні.

- Я теж, – обійняла її та.

- Привіт! – Марта весело привіталась із хлопцями.

- Привіт, – безрадісно відповів Матіус і пішов до виходу, не помічаючи нікого навколо.

- Що з ним? – дівчина здивовано запитала Ліну.

- Я тобі все розповім, - сумно видихнула та.

Таріус одразу підійшов в кабінет Генерала звітувати, а  дівчата попрямували до кімнати Ліни. Вмостившись на дивані з чашкою гарячого чаю, Ліна вже годину розповідала Марті про події в Ацингорді.

- Так, час від часу не легше, – підсумувала та.

- Не знаю, як тепер допомогти Матіусу,- понуро зауважила Ліна.

- Якось воно буде, – міркувала Марта.- Звісно, мине час і він оклигає від втрати, біль притупиться, але чи буде він такий, як колись? Не знаю. Втратити близьку людину дуже боляче. Я втратила матір, ти батька – нікому такого не побажаю, - сумно видихнула стискаючи кружку у руці.

- Це ще не все, - продовжила Ліна.

- Що ще? Кажи!- Марта зацікавлено поглянула на неї

- Фрізалія показала мені крізь чарівне дзеркало події на Землі. Я бачила маму і твого батька.

- Як вони?- враз стрепенулась Марта.

- Невтішні, але разом, - сьорбнула гарячий напій Ліна. -  Ми тепер у комі в нашому світі, точніше, наші клони знаходяться під апаратами.

- Клони?!

- Так, таке прикриття придумали тут в Атлантиді, доки ми тут.

- Чудово!- іронічно підсумувала Марта.

- Така необхідність, - теж іронічно підмітила Ліна. - Батьки щосили борються за нас. Твій батько підключив найкращих лікарів.

- Так, це на нього схоже, він боротиметься за нас до останку!- впевнено погодилась подруга.

- Мати здогадується, що щось не так, але вірить, що все буде добре. Ігор Вікторович підтримує її.

- Обов'язково буде! Ми ж повернемось!

- Так, – невпевнено промовила Ліна. – Знаєш, а в цій ситуації є й хороша сторона.

- Яка тут може бути хороша сторона?- здивовано поглянула на неї Марта.

- Вони зблизились і будуть разом.

- Що? –Марта ледь не випустила кружку із рук.-  Невже він наважився?

- Що ти маєш на увазі?- підвела брову Ліна.

- Ліно, з моменту знайомства батько кохав твою матір, просто не знав, як до неї правильно підійти! Вона намагалась відсторонитись від нього.

- Тепер йому це вдалося, - посміхнулась Ліна. -  Я насправді рада за них.

- Я теж, - погодилась подруга.

- І до речі, скоро у нас з'являться два чудові братики!

- Невже?! – Марта аж підстрибнула від радості на дивані, ледь не розплескавши чай.

- Так, ми нарешті станемо  з тобою сестрами по-справжньому!

На радощах вони обійнялись.

- Ти завжди була мені не лише подругою, а й сестрою! – промовила Марта. – Це чудова новина!

- Так, чудова, але якою ціною, - трохи сумно зауважила Ліна.

- Не накручуй себе! Немає лиха без добра. Усе буде добре. От тільки камені зібрати б і швидше повернутися!

- Швидше, – недобра думка сяйнула в голові Ліни. Вона обережно запитала. – А скільки нас не було?

- Майже місяць, - так, між іншим, відповіла Марта, навіть не задумавшись й на хвильку чому це цікавить її.

Ліна швиденько підрахувала в голові, що на Землі минуло уже три місяці. Майже, рік з моменту зникнення! Про свої здогади вона не стала розповідати радісній Марті. Для чого псувати їй настрій, якщо все одно вони нічого зараз змінити не можуть…

Минув тиждень. Матіус зачинився у своїй кімнаті і категорично відмовлявся виходити. Його більше нічого не турбувало. Він важко переживав втрату Фрізалії. Трохи згодом Таріус все ж достукався до брата. Він подовгу сидів та розмовляв з ним. Одного разу Марта і Ліна теж зайшли з ним до кімнати. Матіус схуд, змарнів. Від радості в його очах нічого не залишилось. Незвично було бачити такого Матіуса. Тепер Марта, як могла, намагалась розрадити його. Готувала йому земні страви, умовляла їсти, робила чай. Зрештою, йому ставало краще. Молоді люди часто влаштовували посиденьки у кімнаті Матіуса і по черзі були з ним. Таким чином, вони намагались не залишати юнака наодинці зі своїми думками.

- Так не може більше продовжуватись, - сказав якось Таріус Ліні. Вони сиділи на дивані в її кімнаті. – Нам потрібно повертатись до місії, але Матіус не зможе зараз нічим нам допомогти.

- Так, я теж над цим думала.

- Треба підключати Марту. Знаю, ти б не хотіла цього, але, сама бачиш, які обставини.

- Бачу. Та й вона сама рветься нам на допомогу, – погодилась дівчина. – Доки нас не було, вона місяць напружено тренувалась у бойових мистецтвах. Чудово оволоділа мечами та кинджалами, я бачила її вчора у тренувальному залі.