Розділ 30.

Матіус і Фрізалія стояли на балконі палацу. Увесь сніжний простір застилала хурделиця, що піднялась нізвідки. Вітер і мороз проймав аж до кісток. Навіть теплий плащ Матіуса не допомагав від холоду. Його  потроху стало знобити. 

- Що це Фрізалія? – він здивовано поглянув вдалечінь, де небо було уже, майже, чорне. - Звідки хурделиця? Ти можеш її спинити?

- Ні, – королева задумливо опустила погляд. Буря вдалині ставала дедалі ближчою. Раптом Фрізалія поглянула на Матіуса і обережно узяла його  за руку.– Нам краще піти в тепліше місце.

- Гадаю, дійсно краще, - посміхнувся Матіус і чимдуж повів її подалі від цього холоду.

У бібліотеці вони розмістились біля каміну на білосніжній шкурі. Вогонь потріскував та приємно зігрівав. Фрізалія притулилась спиною до Матіуса. У його обіймах вона почувалась захищеною і щасливою.

- Ну і погодка сьогодні видалась!- все ще стурбовано поглядав у вікно Матіус.

- Так, – Фрізалія похмуро замислилась про щось.

- Ти чого така невесела?- узяв її за підборіддя юнак, стурбовано поглянувши у очі.

- Так, не зважай, – через силу посміхнулась вона.

Матіус відчував, що щось не так, але питати не став. Замість цього палко поцілував та огорнув в обійми. Гадав, що це кращий спосіб заспокоїти її. І це подіяло. Дівчина заспокоїлась та навіть почала посміхатись. Весь вечір вони безтурботно щебетали і сміялись. А потім заснули в обіймах одне одного, прямо там, біля каміну.

Матіус спав і бачив сон. Чудовий сон, як вони з Фрізалією грають у квача в цьому величезному палаці із льоду та кришталю. Фрізалія тікає, заливаючись сміхом, а він її наздоганяє.  Раптом вона завертає за колону і зникає. Матіус спочатку подумав, що вона знову зникла, щоб пожартувати, хоч він просив її цього не робити. Він кликав її шукав, пробіг усі зали палацу, але її не було. Кохана зникла. «Фрізаліє!» - кричав він щосили, шукав її усюди, проте не знаходив. Серце рвалось на шматки і обливалось кров'ю. Він відчував, що втратив її – назавжди.

Матіус прокинувся в холодному поту. Фух – це лише сон, страшний сон! Він  обдивився кімнату – камін потух, навкруги напівтемрява. За вікном чорна хурделиця стоїть уже, майже, впритул до палацу. Фрізалії поруч не було.

- Фрізаліє!- покликав він. У відповідь тиша.

Учора вона була тут, заснула в його обіймах, а тепер її немає! Тілом юнака пробіг неприємний холодок страху. Ще й цей клятий сон наганяв неприємні думки. Проте Матіус щосили намагався відігнати їх від себе. Хлопець пішов шукати її. Фрізалії не було ніде: ні в її кімнаті, ні в їдальні, ні у величезних палацових кімнатах, ніби крізь землю провалилась. Матіус почав нервувати. Пройшовши тронну залу, він попрямував до балкону. Раптом, обидва великі кам'яні вовки ожили і наїжачились, не пускаючи його до виходу та загарчали. Вони погрозливо зиркали на юнака своїми фіолетовими очима.

- Я все одно туди піду і ніякі собаки мене не втримають! – зле прокричав він у відповідь. -  Пропустіть! - гнівно наказав їм.

 На диво, вовки послухались. Вони відійшли, перестали гарчати, сіли на свої місця та застигли у кам'яному сні.

- Фрізалія! – кричав щосили Матіус.

На балконі її не було. Хурделиця розігралась не на жарт. Чорна хмара уже зайшла по поручні балкону і поступово наближалась ближче. Крізь неї нічого не було видно, тільки темрява. Матіус підійшов ближче і протягнув руку. Враз нестримний холод сотнею голок обпалив його долоню. Юнак швидко забрав руку і поглянув на неї. Вона була червона і пашіла пекучим болем. Матіус відступив на кілька кроків і озирнувся навколо. Темрява щосекунди підповзала легкою димкою. Треба йти звідси і знайти брата з Ліною.

- Що сталось? – здивовано поглянув Таріус на брата, коли той без стуку ввалився у його кімнату. Вони з Ліною саме збирались іти на сніданок. Дівчина зайшла за ним і тепер була спіймана у міцні обійми.

- Фрізалія зникла! Вона не з'являється, коли я її кличу!- із жахом поглянув на них Матіус.

- Може, щось трапилось і вона образилась на тебе? – обережно запитала Ліна, вивільняючись із рук Таріуса.

- Ні, все було добре! – впевнено заперечив Матіус розходжуючи по кімнаті взад-вперед. Він провів рукою по волоссю і задумливо поглянув на них. -  Щось діється! Там, ззовні, якась дивна чорна хурделиця, холодна і темна, як сама ніч. Вона уже на балконі палацу. Фрізалія вчора чомусь не спинила її, а сьогодні взагалі зникла!

-Треба знайти її, - стурбовано поглянув Таріус на брата, - а з непогодою розберемось потім. Можливо це типово для цього світу і турбуватись немає про що.

- Навряд, - заперечливо похитав головою Матіус. – Але ти правий – спочатку – треба знайти Фрізалію!

У жодній з кімнат і в порожніх залах не було королеви. Вони обдивились увесь палац, але не було і сліду. Ліна уже відчаїлась її знайти. Що ж трапилось? Де вона?

Раптом дівчина побачила у кутку за колоною прочинені двері, яких ніхто із них не помітив раніше. Звідти тягнуло холодом.

- Тут двері! – крикнула Ліна хлопцям, які були у сусідній залі.

Двері були відчинені лише на кілька сантиметрів, а далі не відкривались. Матіус з Таріусом разом спробували їх відчинити, навалившись усім тілом. Двері піддалися і зі скрипом прочинились.