Розділ 29.

Ліна лежала в обіймах Таріуса. Одна його рука була під шиєю, а друга огортала талію. Дівчина почала обережно вивільнятися з обіймів юнака, що мирно спав. Таріус притиснув її сильніше до себе. Ліна знову спробувала легенько відштовхнути його.

- Мені здається, чи ти і справді зібралась піти від мене? – Таріус посміхнувся і відкрив очі.

- То ти уже не спиш?! –здивовано поглянула на нього дівчина. - Таріусе, що ти тут робиш?

- Намагаюсь спати, - веселився юнак.

- Я бачу, але чому не у своїй кімнаті?- дівчина обурено відштовхнула його від себе.

- Ти вчора була проти того, щоб я тебе залишав, тому довелось охороняти твій сон усю ніч, - Таріус назад згріб її в свої обійми.

Десь із глибин свідомості дівчина потроху згадувала вчорашнє продовження вечора. Глінтвейн розібрав таки сильніше, ніж вона думала. Таріус доніс її до кімнати, поставивши перед порогом. Вона обійняла його за шию і, цілуючи, завела всередину. Далі, як не намагалась  згадати – порожнеча…

- Що трапилось учора?- стурбовано поглянула у його фіолетові очі повні шалених «бісиків».

Таріус посміхався і мовчав. Ліна звільнилась із його обіймів. Вона побачила, що майже роздягнена, на ній лише його сорочка, що досягала середини її стегна та білизна. Вивільнилась з обійм і поглянула на юнака – він теж був у самій лише білизні.

- Таріусе?!- знервовано запитала вона.

- Ні, нічого такого! – Поспішив завірити її юнак. - Просто ти заснула прямо в моїх обіймах, – він сперся головою на руку і продовжував посміхатись.

- А далі? - стурбовано підвела брову Ліна.

- А далі я тебе трохи роздягнув, щоб зручніше було спати, - веселився Таріус.

- А далі?

- А далі ти спросоння не хотіла мене відпускати і просила залишитись.

- А далі?

- Я роздягнувся і ліг спати поруч. Це все.

- Це все?- здивовано поглянула на нього.

- Ти розчарована?- він підняв брову і засміявся.

- Ти нестерпний та зухвалий хлопчисько! – Ліна роздратовано взяла подушку і почала нею бити юнака. Він вправно перехопив Ліну за зап'ястя і рвонув на себе. Вона впала йому на груди, прямо в сталеві обійми, що міцно зафіксували її руки.

- Я нестерпний, зухвалий і порядний хлопчисько, – продовжував посміхатись він. – Невже ти настільки мені не довіряєш?

- Довіряю, - посміхнулась йому у відповідь.

- Тоді чому питаєш? – він ніжно поцілував дівчину.

- Нам час вставати і приводити себе до ладу, – Сказала вона, зашарівшись від поцілунку. 

Таріус відпустив її. Ліна піднялась і почала подавати йому речі. Він неохоче одягнувся.

- Люблю тебе. – сказав, їй на останок уже на порозі кімнати.

  Ліна, лише посміхнулась у відповідь.

Стукіт у двері Таріус почув зі своєї ванної кімнати. Він уже встиг прийняти душ та з рушником на стегнах голився.

- Так, - вигукнув він. Те, що зараз був напівроздягнений, його зовсім не бентежило.

- Привіт, ранкові процедури після бурної ночі? – Матіус зайшов і сперся на косяк дверей кімнати. Таріус поглянув у дзеркало.

- З чого такий висновок?- серйозна запитав брата.

- Ти не ночував у себе в кімнаті. Я вже заходив раніше, а ліжко твоє навіть не зім'яте.- Матіус весело посміхався.

- Брате, по-перше, це тебе ніяк не стосується, - продовжуючи голитись, промовив Таріус, - а по друге, джентльмени про таке мовчать.

- Мені просто цікаво, - пояснив Матіус продовжуючи посміхатись.

- Мені теж цікаво, чому у тебе так блищать очі? – вдало перевів розмову Таріус. - Вони прямо сяють задоволенням. Щось трапилось вчора, коли ми пішли?

- Ти сам сказав, що джентльмени про таке мовчать, - розтягнувся у зухвалій посмішці Матіус.

- Я хвилююся за тебе, Матіусе, – Таріус закінчив голитись і повернувся до брата, спершись обома руками на раковину.- Зрозумій, ти не можеш залишитись тут, ти потрібен нам в Атлантиді!

- Я вже все вирішив, брате, - Матіус враз став серйозним.-  Я залишусь тут з Фрізалією, якщо вона захоче. Я кохаю її так, як нікого у своєму житті. Це як розряд блискавки – шандарахнуло і все. Нічого з цим зробити не можу!

- А якщо вона буде проти?

- Навряд, я докладу максимум зусиль, щоб цього не сталось, – Матіус трохи подумав і додав: – До речі, ти не в кращій ситуації!

- Чому? - здивувався Таріус.

- На що ти розраховуєш з Ліною? Що вона залишиться в Атлантиді?

- Звичайно, я нікуди її не відпущу!

- Ти погано її знаєш. Вона може не погодитись. Дуже вже Ліна прив'язана до матері та Землі в цілому, – Матіус підійшов, ставши поруч. -  Ми обоє ризикуємо втратити своїх коханих, але, погодься, що кожний день з ними вартує будь-яких жертв.

- Так, ти правий, але я не хочу зараз про це думати, - тяжко видихнув Таріус.