Розділ 28.

Вночі Ліна погано спала і все думала про долю Фрізалії. Так, вона вчинила погано, але заплатила за це непомірну ціну: втративши близьких, весь світ, все, що любила та цінувала. Разом з тим, шістсот років відчувати провину і кожний день думати про наслідки - це нелегко. Ліна знову згадала маму. Тривожні думки щодня ставали нав'язливіші. Побачити маму хоча б на хвильку. Ліна відігнала їх від себе, щоб не впадати в депресію. Зараз треба думати про Фрізалію – їй потрібна допомога, підтримка і людське тепло.

Дівчина швидко одягнулась та вистрибнула в коридор. Вона зайшла до кімнати Таріуса в надії поговорити з ним про це. Там уже велась жвава розмова.

- Матіусе, ти, що справді не розумієш, хто вона?! Фрізалія небезпечна! Вона згубила увесь свій світ, а ти говориш про почуття!

- Таріусе, вона вже сповна заплатила за це! Подумай тільки -  шістсот років наодинці! У неї був час змінитися і їй, як мені здається, це вдалося! Дай їй шанс. Кожний хто оступився на нього заслуговує!- яро захищав королеву юнак.

- Матіус прав, - утрутилась Ліна, зайшовши до кімнати - кожний, хто зрозумів свою провину, заслуговує на шанс, – вона з докором поглянула на Таріуса. – Ти ж його отримав від мене.

Очі Таріуса змінили колір, він розлютився.

- Ліно, це зовсім інше! – Знервовано поглянув на неї. - Я покохав тебе з першого погляду і ладен зробити все, що завгодно, аби ти була поруч!

- Знаєш, - невесело звернувся Матіус до Ліни, - в атлантів є така дурна звичка - закохуватись з першого погляду. Таке трапляється рідко, але трапляється, – він поглянув на Таріуса. – На жаль, чи на щастя, брате, але це сталось і зі мною, тому змирись і не заважай! – він розвернувся та пішов з кімнати.

- Чому ти так налаштований проти Фрізалії? – запитала Ліна. Підійшовши ближче, дівчина поклала руку на плече юнака й стала погладжувати його, заспокоюючи.

- Ліно, ти не розумієш: якщо Матіус увіб'є собі щось у голову, то його неможливо переконати у зворотньому! - все ще знервовано відповів він.

- Я розумію, що ти переживаєш за брата, але дай йому можливість самому за себе вирішувати.

- А що далі? Він може залишитись з нею тут назавжди! Я втрачу брата!

Дівчина обійняла Таріуса, поклавши голову на груди. Юнак тяжко видихнув і огорнув в обійми.

- Це його життя і його вибір, - продовжила Ліна.-  Якщо ти завадиш йому, то вчиниш точно так, як колись вчинила Фрізалія. Чим тоді ти кращий від неї?

- Не знаю, - Таріус поцілував у голову дівчину та задумався.

Матіус йшов коридором злий і стривожений розмовою. Він зайшов у вітальню, де побачив Фрізалію. Вона сиділа на софі і читала книгу. Серце юнака здригнулось. Він тепло їй посміхнувся.

- Доброго ранку! – Матіус сів поруч неї.

- Доброго, – посміхнулась Фрізалія і відклала книгу.

- Що читаєш?- поцікавився він, беручи книгу до своїх рук.

- Я не подобаюсь твоєму брату?- несподівано запитала дівчина.

- Ти і про це знаєш? - здивувався юнак, але посмішку зі своїх вуст не прибрав.

- Так, у моєму замку немає від мене секретів, - сумно промовила вона.

- Не зважай на нього, - Матіус поклав свою долоню поверх руки Фрізалії, намагаючись заспокоїти її. -  Брат переживає за мене, хоче лише добра, хоча не завжди розуміє, що для мене краще.

- Я розумію його, – вона невесело посміхнулась, – тепер розумію. Він переживає за тебе. Якби у мене був ще хоча б один шанс, щоб моя сестра була щаслива, я ним скористалась би. Немає нічого святішого ніж зв'язок між рідними людьми.

- Ти помиляєшся. Є ще любов між чоловіком та жінкою, є сім'я. Не завжди твоїм родичам подобається обрана тобою половинка, – він узяв її за руку, погладивши долоню. – Але ми самі обираємо, як хочемо жити і хто з нами буде поруч.

Фрізалія знітилась і забрала руку.

- Чим займемось сьогодні? – як ні в чому не бувало, посміхався юнак.

- А чим би ти хотів зайнятись? – питально підвела брову королева.

- Ти навіть не розумієш, як двозначно звучить твоє питання, - видихнув Матіус. Він встав, опановуючи себе, і пройшовся кімнатою, потім повернувся й продовжив: – Я так розумію, що етикет - не твоя сильна сторона?

- Минуло уже багато років, коли я востаннє спілкувалась з людьми. А що, я щось не так роблю?- насторожилась дівчина.

- Не те щоб не так, але можна тебе про де-що попросити?

- Так, звичайно.

- Не зникай, будь ласка, коли з тобою хтось говорить. Ти можеш просто розвернутись і піти, а не розчинитись у просторі. Це трохи дивно для нас.

- Добре, – уже весело погодилась Фрізалія. – Ще щось?

- Так, - з серйозним виглядом юнак заклав руки за спину, походжаючи кімнатою туди-сюди. - Намагайся відповідати на поставлені питання, а не ставити зустрічні!

- Гаразд, пане вчителю, – сміялась вона.- Які ще бажання?

- Гадаю, що нам було б цікаво подивитись на твій світ зовні, якщо це можливо. Зрозумій ми тут, як у в'язниці - ні вікон, ні дверей. Трохи якось некомфортно. До того ж, цікаво глянути, чим ти там володієш.