Розділ 27.

- Те, що ви брати я одразу зрозуміла! - Фрізалія посміхалась.

Ось уже години три вони сиділи за столом посеред невеликої кімнати, схожої на вітальню з каміном. Вікон не було, як і всюди тут, але від стін та вогню в каміні було достатньо світла. Ліворуч та праворуч від каміну стояли великі стелажі з книжками. З протилежного боку в кутку -  дзеркало на зріст людини. Воно було оздоблене кришталевою рамою і стояло на срібних ніжках. З іншого боку – софа, застелена білими шкурами з двома фіолетовими подушками.

Стіл був накритий усілякими наїдками, фруктами, десертами, які відомі на Землі. Виявилось, що Фрізалія може бачити у дзеркалі будь-які світи, які забажає. Минуле, теперішнє і більш-менш прогнозоване майбутнє. Вона бачила там безліч альтернативних реальностей, у тому числі Землю з Атлантидою. Оскільки Ліна була саме звідти, то Фрізалія пригощала гостей земною їжею (ну не з таблетками ж влаштовувати прийом), яку з легкістю начаклувала. Так, вона створила її чарами, але наїдки були справжнісінькі.

Компанія за столом доволі швидко порозумілась. Фрізалія виявилась цікавою, тактовною та допитливою співрозмовницею. Вона трохи тримала дистанцію та іноді насторожено щулилась, але із задоволенням слухала веселі історії Матіуса про життя і звичаї Атлантиди, підтримувала розмову своїми розповідями та чесно відповіда на питання.

Її світ називався Ацингорд і не завжди був таким суворо-сніжним. Тепер вона вже шістсот років живе тут одна–однісінька. А колись Ацингорд був дуже схожим на Землю: квітучим, буяючим та різнобарвним. Її батько з матір'ю були королем і королевою. Вони правили справедливо багато років та намагались дослухатись до всіх верст населення не зважаючи – селяни це, торговці або члени знатного роду. Кожний, хто жив у королівстві міг прийти у певний день та подати своє прохання особисто королю. Країна була доволі багата, з плодючими землями, безкрайніми лісами, морями і ріками. Торгівля, промисел із сусідніми державами, були вдалими, тому люди жили в достатку. Були школи для дівчат і хлопців, різноманітні академії, де кожен хто бажав, міг отримати ремесло до душі. Були лікарні, театри, розгалужена система транспортного кінного зв'язку між містами, флот та багато іншого. Як здалося Ліні, світ Фрізалії був схожий на земну Європу ХІІІ століття. Але було одне «але». В її світі жили звичайні люди, які не володіли магією. Нею володіли лише члени її сім'ї, зокрема, батько, дід, прабабуся. Трон передавався старшому спадкоємцю незалежно від статі. Лише в нього прокидався дар у двадцять років. Коли він чи вона виходили заміж, то цей дар успадковувався первістком. Усі в країні і сусідніх державах знали про цю «корисну» особливість правлячої династії, тому вважали за честь породичатися з ними. Магією можна було вирішити багато проблем: зупинити стихійне лихо, збільшити врожай, вилікувати смертельно хворого, зупинити війну та ще багато чого. Але завжди вона мала бути спрямована на добрі справи. А інакше…

- Я тоді була зовсім інша, ніж зараз, – розповідала Фрізалія.- Розпещена, інфантильна, егоїстична, груба, примхлива і залюблена своїми батьками. Кожне моє бажання виконувалось враз. У мене була сестра-близнюк Лізалія, вона була зовсім інша: весела, добра, товариська. Завжди посміхалась та з радістю всім допомагала. Часто з батьками відвідувала благодійні заклади, школи і навіть не цуралась звичайної роботи руками. Любила вишивати, в'язати, допомагала готувати кухарю на королівській кухні. Запросто спілкувалась з простими людьми та слугами. Я вважала, що занадто родовита, щоб опускатись до цього, а вона - ні.

Батьки любили нас однаково, але тоді мені здавалось, що її більше. Вони часто її хвалили, а дивлячись на мене, здавались розчарованими. Я заздрила їй, але все одно любила - по-своєму. Ми були близнюками - зовні однакові, а всередині різні. Батьки хвилювались за мене, тому намагались говорити зі мною, але тоді я не чула їх. Оскільки ми народились близнючками, то обидві мали отримати дар у день свого двадцятиліття. Батько радів з того, що хтось із нас стане королевою тут, а хтось вийде заміж у якусь із країн, тому там теж будуть наші нащадки з даром магії. Хто поїде в іншу країну, а хто залишиться правити тут, ми мали вирішити самостійно. Він дав нам це право вибору. Звичайно, ми з сестрою не досягли згоди і часто сварились. Точніше, сварилась лише я, а Лізалія лише намагалась заспокоїти мене.

Батьки нас любили, тому хотіли, щоб ми вийшли заміж за коханих чоловіків. За місяць до Дня Народження був влаштований бал. На нього запросили усіх принців, графів та баронів з усіх країн. Такий собі бал - оглядини майбутніх чоловіків. Також були запрошені усі незаміжні принцеси, графині та баронеси. Батько вважав, що це прекрасною можливістю для молоді познайомитись та краще придивитись один до одного.

 Гості почали прибувати ще за тиждень. Усі розміщувались тут, у замку. Серед прибулих гостей був принц сусідньої держави Сепфілд. Він одразу сподобався нам обом з Лізалією. До балу щодня були влаштовані танцювальні вечори, де вся молодь могла зустрічатись й спілкуватись. Я навіть почала менше вередувати та більше посміхатись. Скоро вже була створена доволі немаленька компанія, в якій ми з радістю проводили час за розмовами, прогулянками, настільними іграми. Нас із сестрою важко було відрізняти, тому ми завжди одягались по-різному. Якщо вона у фіолетовому, тоді я в синьому, якщо вона в червоному, тоді я в зеленому. Все було б добре, якби я не помітила, що Сепфілд почав приділяти більше уваги моїй сестрі. З кожним днем їх очі все яскравіше світились коханням. Я заздрила, бо мені ніхто із юнаків не сподобався, окрім нього. Розуміла, що мені подобається Сепфілд, але я його не кохаю. Моя ж сестра була щаслива. Якось я подумала, що все найкраще так чи інакше дістається ій, а не мені. Звинувачувала її, хоча насправді сама, своєю поведінкою та характером відштовхувала людей. Я знала, що вони таємно від усіх зустрічаються. Підозрювала, що в день нашого двадцятиліття Сепфілд зробить їй пропозицію. Лізалія погодиться, вийде заміж та поїде щасливо правити в його королівство. А я залишусь сама. Без неї моє серце остаточно скам'яніє. Я враз зрозуміла, що саме сестра тримає мене на світлій стороні. А ще я заздрила, що Лізалія змогла покохати когось, а я ні. Тому придумала, як цьому завадити. Дуже хотіла, щоб вона назавжди залишалась поруч.