Розділ 26.

У Центрі в кабінеті Генерала Латіуса велась жвава розмова між ним і Матіусом, який щось яро доводив йому. Як тільки Таріус з дівчатами зайшли і сіли за стіл, розмова припинилась. Матіус видихнув, заспокоївшись, та теж присів.

- Сьогодні я прийняв рішення збільшити групу для повернення каменів в Атлантиду, - почав Генерал Латіус. - Хоча вчені винайшли субстанцію для блокування сили каменя і теоретично кожний з вас двох може тепер володіти кількома каміннями одночасно, але їх сили доволі нестабільні в перші кілька днів, тому гадаю таке рішення є цілком раціональне.

- І кого ж зі своїх прибічників-шпигунів Ви нам приставите? – невдоволено хмикнув Таріус.

- Гадаю, Таріусе, ти маєш трохи більше мені довіряти!

- На це немає жодних підстав.

- Роби, як знаєш, проте ти помиляєшся. Я тобі не ворог,– махнув рукою Генерал. - Відтепер з тобою і Ліною на завдання буде відправлятись Матіус і Марта.

- Чому саме такий вибір, Генерале? – поцікавився Таріус. Ошаліла Ліна і Марта лише мовчки перезернулись.

- Так, це доволі дивно ризикувати обома спадкоємцями одночасно, - відповів Генерал, поглянувши на Матіуса. – Але ситуація така, що я не можу більше нікому іншому довірити цю місію.

- Я ще можу зрозуміти вибір стосовно Матіуса, але чому Марта?- не вгамовувався юнак.

- Я бачив Марту на арені! Генетична трансплантація в купі з її попередніми навичками зробила з неї гідного бійця. До того ж, вона зацікавлена якнайшвидше повернутися у свій світ, тому викладеться на повну у пошуку каменів.

- На якій арені?- здивовано запитала Ліна. Матіус, Таріус і Марта перезирнулись. Генерал Латіус повів бровою.

- Я тобі потім розповім,- знітилась Марта.

- Я проти того, щоб ризикувати ще й Мартою! Гадаю, ми впораємось і втрьох, – сказав Матіус.

- Я теж проти! – підтримав його Таріус.

- А я за! – заперечила Марта.- Я теж хочу брати участь у місії!

- Таким чином, голоси розділились,- констатував Генерал. – Ну що ж, Ліно, останнє слово за тобою.

Ліна поглянула на Марту.

- Марто, вибач, але я теж проти, – опустила голову вона.- Це занадто небезпечно. Я воліла б тобою не ризикувати.

- Але, Ліно, як ти можеш! – обуренню Марти не було меж.- Ми ж подруги і все завжди робимо разом! Я можу за себе постояти, навіть краще, ніж ти! Чому?

- Марто, зрозумій, один раз я тебе ледь не втратила, - винувато пояснювала та, - і якби не Еманхунамет, то навіть не знаю, що з тобою могло трапитись.

- Але все ж добре!

- Так, але наступного разу може так не поталанити! Ти мені, як сестра, тому я не хочу наражати тебе на небезпеку.

- Ти зрадниця! – Марта схопилась з місця і вибігла з кімнати.

- Марто, зажди! – Ліна піднялась щоб наздогнати її. Матіус схопив її за руку.

- Присядь, облиш її, нехай трохи заспокоїться. – Ліна присіла. 

- Добре, нехай так, - продовжив Генерал. – Тож продовжимо. Ви всі, окрім Марти, наразі вирушаєте до фіолетового світу. Це світ Ацингорд. Править там королева Фрізалія. Вона знає про властивості каменя та взаємодіяла з нашими попередніми агентами. Королева готова віддати камінь. Особливих перешкод у вас не має виникнути, але якщо вона попросить про щось, то виконайте це в межах розумного.

- Що саме? – посміхнувся Матіус.- Віддати душу?

- Думаю, що до цього не дійде, але, можливо, вона попросить трохи погостювати у неї. Живе Фрізалія довго навіть за нашими мірками - шістсот років, доволі ексцентрична особа, – він загадково посміхнувся. – У її світі залишилась лише вона одна, через якісь там чари чи прокляття, я не вдавався у подробиці. За ці роки вона знудилась жити сама, тому все можливо. Матіусе, камінь дістати маєш саме ти, тому приділи їй увагу.

- Що це значить? – запитав Матіус.

- Зорієнтуєшся на місці! Через дві години вирушаєте. Інструкції отримає Таріус перед запуском, він же призначається командиром групи.

Збори зайняли не так багато часу. Ліна була трохи шокована цими подіями. Вона знайшла ридаючу Марту в кімнаті. Ліна підійшла та присіла на край ліжка, погладивши ту по голові.

- Марто, зрозумій, я тобі не ворог і дуже за тебе хвилююсь! Я не можу щоразу тобою ризикувати!

- Звичайно, а залишити мене в Атлантиді ти можеш, коли тут невідомо хто друг, а хто ворог! – Марта сіла, витираючи сльози.

- Принаймні, тут ти у відносній безпеці. Тут є охорона і я спокійна, – Ліна взяла її за руки. – Ти не уявляєш, як це бути у гущі реальних подій, де гинуть люди! Це просто жах! Я ледь прийшла до тями після битви у світі склавинів. Не ображайся на мене, але мені страшно втратити ще й тебе. Я люблю тебе. Для мене ти рідна людина, особливо зараз.

- Ти теж мені рідна, - обняла її Марта. – Але я так хотіла з тобою, я сильна і можу дійсно вам допомогти!

- Можливо, нам знадобиться твоя допомога, але пізніше. Мир?

- Мир!

Вони посміхнулись, обійнялись і вмостились зручніше на ліжко.