Розділ 25.

Ліна бігла заплутаними порожніми коридорами будівлі. Вона забігла в ліфт і натиснула кнопку навмання. Ліфт зупинився на якомусь поверсі. Усі коридори були освітлені, але Ліна все одно не бачила, куди біжить. Сльози застилали все обличчя. Дівчині було байдуже, куди бігти, аби подалі від нього. Аби він її не знайшов. Їй хотілось сховатись у якомусь темному кутку і померти. На жаль, такий куток виявилось не так легко знайти. Вона завернула за ріг і влетіла в стіну. Дівчина притиснула долоню, але стіна не відкрилась. Це був тупик. Ліна розвернулась та побігла назад. Раптом вона втрапила до чиїхось рук.

- Я ж тебе попереджав! Він використовує тебе!

Ліна витерла сльози з очей, підійняла голову і побачила, що її тримає за плечі незнайомець. Він був одягнений у фрак та білу сорочку. Дівчина згадала, що бачила його на вечірці.

- Хто ви, я вас не знаю? – здивовано запитала вона.

- Хіба? – він відпустив і відійшов на крок назад.

Незнайомець розстебнув верхнього ґудзика сорочки. На шиї стало видно якійсь чудернацькій пристрій. Він напівмісяцем огортав шию. На кінці було дві кнопки з різних сторін. Незнайомець натиснув ліву, і тут його обличчя, зріст, колір шкіри, волосся і очей змінились.

- Цезаріон! – Ліна почала відходити назад. Вона інстинктивно підняла руку, прикриваючи камінь.

Цезаріон виставив руки долонями вперед.

- Ліно, заспокойся, якби мені потрібен був твій камінь, то я б уже його забрав!

- Тоді чому ти тут?!

- Щоб ти відкрила очі! – посміхнувся він, – він натиснув на праву кнопку і знову став незнайомцем-атлантом.

- Як же мені подобаються технології цих клятих атлантів!

- Звідки цей пристрій у тебе?

- Не лише пристрій! – він витягнув на мить з-за коміра сорочки камінь, огорнутий у сіру субстанцію. – У мене всюди є друзі!

- Той запис, це твоїх рук справа?

- Звичайно, інакше, чи повірила б ти мені?

- Друзі допомогли?!

Цезаріон посміхнувся, помахавши головою.

- Чого ти хочеш? – запитала Ліна, опустивши руку.

- Хочу, щоб ти зрозуміла, я не ворог тобі,- він трохи задумався і продовжив: – З того часу, як ви з Мартою були у мене, багато чого змінилось. Я став батьком, у мене тепер є син.

- Зачекай, Еманхунамет народила? Але ж ми нещодавно…

- У моєму світі час іде дуже швидко в порівнянні зі світом Атлантів. З того часу, як ти її бачила, минуло шість місяців! Багато чого змінилось. У моєму світі настали важкі часи. Египтом та Римом розійшлась засуха. Голод викосив третину населення. Я ледь упорався з цим. Добре, що в моїх засіках було достатньо зерна, щоб нагодувати всіх, хто вижив. Потім я був у світі склавинів, де Таріус ранив мене. Я ледь урятувався з обіймів смерті. Тільки я думав, що все налагодилось, прийшла епідемія чуми. Люди знову почали помирати. Еманхунамет і син захворіли. Вони були при смерті. Я, мабуть, уперше відчув себе безсилим. Поки я будував плани, як буду володарювати в усіх світах, носився туди-сюди у надії зібрати камені, то ледь не втратив свого. Тоді заприсягся богам, якщо мої рідні виживуть, то я змінюсь. Боги почули мене. Вони вижили, чума наразі зупинилась.- Цезаріон сумно посміхнувся і продовжив: -Ти виявилась права! Це непосильна ноша для одного правителя. Я тепер не хочу правити усіма світами. Для чого вони мені? Що я залишу у спадок своєму сину, коли буду вирішувати проблеми паралельних світів? Амбіції, жага влади захопили мене. Я хотів стати богом! Але для чого мені це все, коли можу втратити усе, що люблю?!

- Ти дійсно змінився, Цезаріоне, – промовила Ліна. – Ти став зовсім інший.

- Ну то як, ти мені віриш?

- Вірю.

- Я не довіряю атлантам! Вони не просто так вирішили зібрати камені.  Вони самі хочуть правити усіма світами, тому цього не можна допустити. Таку владу не повинен мати ніхто, інакше в усіх світах буде хаос! Серед них є хтось, хто допомагає мені!

- Хто це?

- Я не знаю. Речі, інструкції та інформація з’являються у моєму світі самі. Хтось відправляє їх звідси в потаємне місце, про яке знаю лише я.

- Ти ніколи не бачив інформатора і не знаєш, хто це?

- Ні! 

Ліна не знала, що їй тепер робити. Вона страшенно втомилась і вже перестала тверезо мислити. Занадто багато на неї сьогодні звалилось. Цезаріон все зрозумів.

- Ходімо, я доведу тебе до твоїх покоїв, мало хто тут може ходити коридорами, а в тебе камінь на шиї. Треба бути обережнішою!

- Так, ти правий.

Вони йшли мовчки. Цезаріон досить не погано орієнтувався в коридорах, знав, як користуватись ліфтом. Складалось враження, що він тут як вдома. Цікаво, скільки разів він тут був? Ліна натиснула на двері кімнати і зайшла. Вона озирнулась – це була кімната Таріуса. Вона так розхвилювалась, що автоматично прийшла саме до його кімнати.

- Ой, я помилилась! Я тут більше не живу!

Цезаріон зайшов за нею.

- Справді! А де ж ти живеш?