Розділ 24.

Вправно ухиляючись від танцюючих пар Таріус відвів Ліну до спальні Матіуса. Він щільно прикрив двері та прихилився до них спиною. Ліна пройшла далі. Його спальня точно нагадувала спальню Таріуса, в якій нещодавно вона жила. Навіть колір ліжка і меблів такий же. Вона повернулась до хлопця.

- Вона така ж, як і моя, – Ліна знітилась, виправивши себе. – Твоя, та, в якій я жила.

- Вона твоя, досі чекає на тебе. Тепер, коли каміння не взаємодіють, ти можеш повернутись назад.

- Я подумаю.

- Подумай. 

- Що ти хотів мені сказати, для чого сюди привів?

- Просто подивитись на тебе без метушні, - посміхнувся він. – Ти чудова!

- Дякую.

Вони мовчки стояли і дивились один на одного, не бажаючи зруйнувати це нестійке перемир'я.

- Я сумував за тобою всі ці дні, - тихо промовив Таріус.

- Я теж, - ледь вимовила вона.

Таріус у два кроки опинився поруч Ліни. Він обійняв її за талію і прихилив до неї голову.

- Я не вмію просити пробачення, – прошепотів він.

- Мені воно не потрібно, я вже пробачила, – так само тихо відповіла вона, обіймаючи його.

Ніжний, легкий поцілунок торкнувся її лоба, потім щоки, а потім і губ. Руки пройшлися по оголеній спині, огорнувши її в обіймах. Стукіт у двері зруйнував цю ідилію.

- Нас хоч колись залишать у спокої? - не весело посміхнувся Таріус,  поглянувши в очі Ліни.

- Навряд! – весело посміхнулась та.

Він обійняв її, ставши збоку. Стукіт повторився.

- Так! – скоріше гаркнув, ніж сказав він.

- Ось де ви! – лукаво посміхнувся Матіус. Він просунув голову в двері, але залишився в проході. – А ми вже з Мартою обшукались вас! Вона мене запевняла, що ви десь обов’язково сваритесь!

- Як бачиш, ні! – знову невдоволено промовив Таріус.

- От і добре, а то я вже став переживати!

- За кого? – не розуміючи дотепу, перепитав Таріус.

- Ну не за тебе ж, дурню!  - вже майже сміявся Матіус.

Посмішка Ліни розтягнулась на все обличчя. Який же він позитивний цей Матіус! Що б Таріус робив без нього?

- Ти щось хотів? - саркастично зауважив Таріус.-  Чи просто вирішив мені ускладнити життя?

- Скоріше друге, і не я! Там Генерал вас шукає! Ну прямо дуже хоче привітати особисто із заручинами! Я б на вашому місці поквапився, а то може передумати! А я дуже хочу на це подивитись! – з такою ж посмішкою продовжував Матіус.

- Двері закрий! – сказав Таріус.

Матіус слухняно, з лукавою посмішкою на губах вклонився, чинно закриваючи двері.

- Треба іти. – повернувся юнак до Ліни, ніжно обійнявши.

- Так, – не поворухнулась вона. – Пішли. – Стукіт у двері повторився. – Він від нас не відстане?

- Ні, – посміхнувся Таріус, - він ще впертіший, ніж я, тому, як правило я йому поступаюсь.

За дверима стояв Матіус прихилившись спиною до стіни, заклавши руки і ногу перед собою. Двері відчинились. З них виплили усміхнені Ліна і Таріус.

- Хвала богам! А то я тут уже зачекався! – все ще з посмішкою зауважив Матіус.

- Веди! – наказав Таріус.

Вони пройшли крізь танцюючих і опинились біля барної стійки. Генерал стояв сам, смакував коктейль.

- Генерале, ви хотіли нас бачити? – серйозно запитав Таріус.

Генерал повернувся і зміряв очима Ліну. Лише на кілька секунд їй здалося, що він якось неприязно, з огидою дивиться на неї. Потім вираз обличчя змінився. Посмішка розтягнулась на все обличчя. Правду кажучи, виглядала вона вимушеною та зовсім не вітальною. Холодні, колючі очі видавали його думки.

- Так, Таріусе, я хотів вас привітати із заручинами, – він підняв келих. – За вас!

- Ти нічого не хочеш їм побажати? – підійшов ближче да барної стійки Матіус. Він нахилився, узявши келих шампанського.

Генерал зміряв сина очима, потім повернувся до Таріуса:

- Мені потрібно з тобою переговорити віч-на-віч,  – вони відійшли.

- Матіусе, усе так чудово організовано, що я дійсно повірила, що це справжні заручини! – тихо промовила йому Ліна, коли Генерал з Таріусом відійшли.

- Все так і має виглядати! – Матіус нахилився до неї. – Таріус мені розповів про ваш план, ну я  вирішив допомогти!

- Дякую, – посміхнулась Ліна.

- Завжди з превеликим задоволенням! – підняв келих шампанського він.

- О, Ліно! – підійшла Мірада. Вона була одягнена у синю блискучу сукню до колін і чорні рукавички. Волосся перука-каре, підхоплене посередині стрічкою в тон платтю. Мірада посміхнулась. Вона обійняла Ліну однією рукою, тримаючи в іншій червоне шампанське.

–  Я вітаю тебе із заручинами! Ви гарна пара!