Розділ 23.

- Ліно, ти стала якась інша! – схвильовано зауважила Марта. – Вас не було три дні, а тебе ніби підмінили!

Марта не відходила він дівчини ні на крок. Після того, як вони повернулись минуло вже два дні. Весь цей час Ліна не бачила Таріуса. Її переселили до кімнати Марти в цілях безпеки, оскільки камені взаємодіяли на близькій відстані. Ліна розповіла Марті про пригоди у світі склавинів. Тепер вона була не впевнена, що буде з ними далі. Таріус однозначно змінився. Змінилась і Ліна. Битва, втрати та пережите горе теж не могли на неї не вплинути. Вона дещо змінила свої погляди на життя, честь і дружбу. Тепер знала, що час, проведений з близькими, безцінний. Саме тому сумувала за матір’ю ще більше, ніж раніше. Як вона там? Що робить і чи витримало її серце зникнення єдиної дочки? Ліні тепер здавалось, що вона зробила неправильний вибір, коли залишилась тут після повернення Марти. Доля всіх світів її хвилювала тепер значно менше, ніж здоров’я матері. Якби вдалося хоча б хвильку поговорити з нею, сказати, що все гаразд, що вона жива, здорова. Якби…

- Ліно,- потрусила її Марта, – не можна так переживати. Я розумію, що ти пережила багато чого за ці дні, у тому світі, але все вже скінчилось.

- Так, ти права. – сказала дівчина. – Усе буде гаразд. Родім і Деяна сильні духом. Вони впораються з усім. 

- Дівчата, привіт, що за настрій?! – весело сказав Матіус, заходячи до кімнати Марти.

- Та так, розмовляємо, - посміхнулась Марта, - про те, про се.

- Чудово, а мені розкажете? - так само весело запитав юнак і, не дочекавшись дозволу, сів між ними.

- Ні, навряд чи!!! – засміялась Марта. – Це, розумієш, дівочі розмови, тобі не буде цікаво.

- Чому, я люблю дівочі розмови!

- Справді?! – саркастично запитала Марта.

- Ну так! Звичайно! – невинно посміхнувся Матіус. – Любов, чи як там у вас «амур», кохання-зітхання, все по повній програмі! Я таке люблю! Ну! – підморгнув він Марті, поклавши руку їй на стегно.

Марта не очікувала такого нахабства. Вона дістала потихеньку подушку з-під спини.

- Матіусе, - стиха та напівпогрозливо почала вона, - прибирай свою руку!

- А то що? – сміючись, не прибираючи руки, спитав він.

- А то це буде останнє, що ти побачиш у своєму житті!

- Та невже?!

Марта розмахнулась подушкою і хотіла з усього маху вдарити нею Матіуса. Проте невдало. Він ухилився від неї, зіскочивши з дивана.

- Ну в такому разі тобі доведеться мене наздогнати, а бігаю я швидко!

- Без питань! – зірвалась Марта і почала все ж тією подушкою носитись за юнаком навколо дивана.

Ліна розсміялась.  Як кумедно це виглядало зі сторони! Марта майже наздоганяла Матіуса і в момент, коли розмахувалась подушкою, він від неї ухилявся, підбурюючи її не зупинятись, спробувати ще раз. Плескіт в долоні перервав їхні веселощі. Всі застигли. І останній удар Марти все ж таки досяг цілі – голови Матіуса.

Біля дверей стояв Таріус. Він видавав руками цей звук. Тільки якось не весело, а скоріше саркастично.

- Ну от брате, ти як завжди – приходиш і всі веселощі закінчуються! – по-дитячому похнюпившись, зауважив Матіус. – Ми тут Ліну веселимо, а ти прийшов і все зіпсував, бач он вона знову перестала посміхатись!

З обличчя Ліни дійсно зникла посмішка. Таріус перестав плескати в долоні. Він склав перед собою руки.

- Я перепрошую, що завадив вашим веселощам, але мені необхідно поговорити зі своєю нареченою.

Марта і Матіус переглянулись між собою. Матіус посміхнувся та взяв Марту під руку.

- Я якраз запропонував Марті допомогти мені з вибором закусок для вечірки, яку я влаштовую у себе сьогодні ввечері. Це на честь вашого повернення та заручин. Марту я попросив допомогти мені з організацією.  Ми з нею трохи не дійшли згоди, причиною цього і стала бійка. 

- Які закуски? – здивовано перепитала Марта.

- Ну от! - похитуючи головою і сміючись продовжив Матіус. – Ти знову починаєш? Так, все, ніяких бійок, як ти скажеш, так ми і зробимо! Ходімо! – він потягнув її до виходу. Марта, нічого не розуміючи, так і пішла з подушкою в руках.

- Та кинь ти вже цю подушку, я ж сказав, що згоден! – Матіус вихопив подушку. Біля виходу впихнув її в руки Таріусу. – Твоя черга!

Двері зачинились, а Таріус так і стояв з подушкою в руках. Він подивився на подушку, підійшов до дивана, де сиділа Ліна. Присівши, поклав подушку між собою та нею.

- Ліно, я знаю що ти не розумієш, що останнім часом зі мною коїться.

- Ти правий, останнім часом я зовсім не розумію змін твого настрою, – стиха опускаючи очі, промовила дівчина.

- Я і сам не розумів, доки не повернувся сюди.

- Поясни.

- Після кожного завдання мене перевіряють. Цього разу змінилась моя аура та енергетика. Вона стала більш жорстокою і войовничою. Виявляється, кожний камінь має свою енергетику: відповідаючи за якусь рису, він підсилює її. Червоний камінь - це камінь войовничості, сили і жорстокості. Так він діє в перші три дні, потім усе стає так, як і було. Іноді він може активізуватися, але лише з волі носія. Саме так він виживляється в енергетику власника. Твій камінь діяв інакше на тебе в перші три дні. Учені з експериментальної лабораторії одразу просканували твою ауру з енергетикою поки ти була без свідомості після генетичної трансплантації, але тоді вони подумали, що це звичайна твоя енергетика. Твій камінь відповідає за інше.