Розділ 21.

Сонце ледь-ледь зажевріло на горизонті. Вранішня прохолода просочувалась крізь неприкрите вікно. Ліна сиділа на підвіконні і посміхалась від вчорашніх, чи вже точніше сказати, сьогоднішніх спогадів. Заснути цієї ночі, вона так і не змогла.  Вир емоцій бушував у ній. Деяна з Родімом тепер одружені. Нарешті, будуть щасливі. Вона була рада за них і за себе. Тепер вони з Таріусом пара. Нічні і вранішні поцілунки й досі горіли на її вустах, а палкі зізнання у коханні туманили розум. Тепер вона дійсно може назвати цього чудового юнака із фіолетовими очима своїм хлопцем. Ось воно щастя, бути в обіймах того, кого кохаєш.  

Все ж треба відпочити. Дівчина потягнулась до шибки, щоб прикрити вікно. Раптом щось зацікавило її вдалині. Біля лісу стояло два вершники, а позаду них на узліссі частина війська. Навчання якійсь, мабуть. Стоп! Які навчання? Вчора ж усі на весіллі гуляли! Хто ж після такого навчання влаштовує. Ліна придивилась уважніше. Невелика частина війська на галявині, але судячи із того, що з лісу піднімається дим від вогнищ, то основні сили ховається у лісі. І тут її погляд вихопив двох вершників попереду. Один з них точно був зухвалий, пихатий Фотій, на своєму не менш зарозумілому коні. О, ці двоє вартують один-одного – в погляді зверхність і зневага у обох. Тепер дівчина упізнає цю парочку із тисячі. На другому ж вершнику розвівався на вітру до болі знайомий плащ. «Цезаріон!» - враз спалахнуло у її думках. Страх липкими, чіпкими лапами враз почав огортати її. Руки спітніли, а спина напружилась Дівчина вибігла на вулицю в одній сорочці, ледь встигнувши взути мокасини. Через декілька хвилин вона вже щодуху гатила в двері Родімового будинку, де жив і Таріус.

- Таріусе! Таріусе, це я, відчиняй! – кричала вона, зірвавшимся від хвилювання голосом.

Сонний, заспаний Таріус в одних штанях, босий, з голим торсом відкрив двері. Ліна ковзнула під його руку в середину і застигла від несподіванки.

- Що тут у тебе робиться? - здивовано оглянулась.

Навкруг було все розкидане і потрощене. У цьому хаосі порядок був лише на ліжку, де щойно спав юнак.

-  Не зважай, це Родім вчора речі збирав, – посміхнувся Таріус і обійняв Ліну за талію. – Ти засумувала за мною? – лукаво підвів брову.

-  Таріусе, мені не до жартів, - швидко вивільнилась вона. -  Цезаріон тут! Він разом з Фотієм готуються до нападу!

- Ти не жартуєш? – спантеличився він.

- Я бачила їх зі свого вікна! Цезаріон разом із Фотієм!-нервово кричала вона, схопивши за передпліччя ошалілого від несподіванки юнака.

- Фотій, то це зрозуміло, але чи ти впевнена, що бачила Цезаріона? – ще не вірячи власним вухам, перепитав Таріус, швидко себе опанувавши.

- Його я ні з ким не сплутаю!- впевнено поглянула на нього дівчина.

Таріус нашвидкоруч одягнув сорочку і взув чоботи. Він зав'язав пояс, причепивши до нього два мечі. Потім взяв Ліну за руку й поспішив до світлиці Родіма та Деяни.

- Родіме! – стукав Таріус у двері.

Невиспаний, злий,  в одних штанях Родім відчинив.

- Таріусе? Що трапилось? – здивувався новоспечений князь. - Я вже думав убити ту людину, яка посміла будити нас у таку рань, ще й після весілля!

- Родіме вибач, але це важливо! У нас непрохані гості біля лісу. Фотій, мабуть, збирається напасти! Скоріш за все, планував раніше, але турнір його відволік від цих планів. Хотів, мабуть, без війни обійтись раз випала така нагода позмагатись за руку Деяни. Потрібно терміново збирати і будити військо!

- Дай мені декілька хвилин!- серйозно поглянув на нього Родім.

Двері зачинились. Таріус обійняв Ліну, яка ніяк не могла заспокоїтися. Її трусило від напруги й хвилювання.

- Не бійся, дівчинко моя, я  нікому не дозволю образити тебе!- заспокоював її Таріус, погладжуючи по спині.

- Цезаріон прийшов за нашими з Ардагастом каміннями!- злякано дивилась на нього дівчина.

- Так, я знаю, – поцілував її у голову юнак та міцно обійняв. - Усе буде гаразд.

За хвилину Родім відчинив двері, повністю одягнений, з мечем на поясі. Він обіймав однією рукою Деяну, яка стояла в нічній сорочці, нічого не розуміючи.

- Деяно, я повернусь, а ви з Ліною зачиніться і залишайтесь тут! –наказав він дружині.

- Родіме! Я нічого не розумію! Куди ти? – розгублено дивилась на нього Деяна.

Проте він нічого не став пояснювати, лише поцілував її і пішов з Таріусом.

- Ліно, заходь! – стурбовано оглянула її княжна.  

Дівчина зайшла, Деяна зачинила за нею двері та запитала.

- Що трапилось? Куди вони?

Через п'ять хвилин Деяна стрімголов бігла у свою стару світлицю. Ліна ледь встигала за нею. Люди, почувши про небезпеку, прокинулись і готувались до бою. Дівчата швидко перевдягнулись та заплели одна – одній коси.

- Ліно, -  сказала Деяна, порушивши тишу,- я вмію прицільно стріляти із лука, тому піду і буду битись з Родімом, батьком та моїми воїнами!

- Деяно, але ж Родім наказав залишатись тут!- дівчина здивовано поглянула на княжну.

- Я не можу стояти осторонь, коли над нами нависла така небезпека! До того ж я княгиня і маю захищати свій народ!