Розділ 17

Минуло кілька днів. Приготування до майбутнього походу, як і до весілля Деяни, шли повним ходом. Ардагаст розіслав гінців у ближні землі із звісткою про те, що влаштовує турнір і переможець стане чоловіком його дочки й наступним князем. Ця ідея дуже не сподобалась Деяні, але така була традиція. Єдине, на що вона могла вплинути – це сама відібрати претендентів, що братимуть учать у турнірі.

Претендентів наїхала тьма: і родовитих, і не дуже. За традиціями склавинів – походження майбутнього князя особливого значення не мало – головне, щоб він пройшов усі випробування і його кандидатуру погодила Рада. Що ж до Деяни, то вона день за днем ставала все тихіша і біліша.

- Ти вже думала над пропозицією батька? - обережно спитала Ліна, коли та прийшла до неї у кімнату і сіла поруч на ліжко.

-   Це не пропозиція, а наказ, – похилила голову Деяна.- Я змушена послухати батька, інакше зганьблю його. До того ж, потенційні наречені уже приїхали. Бачила усіх сьогодні – приймала у світлиці разом з ним.  

- І хто ж він, той щасливчик? Придивилась когось?

- Скоріше нещасний! – засміялась Деяна. – Я той ще скарб! Сама бачиш!

- Ні, я бачу добру, веселу, товариську і чуйну дівчину, яка вміє радіти життю! – запевнила її Ліна.  

- Шкода, що я не знала тебе раніше!

Деяна обійняла Ліну.

- Не хвилюйся так, - пробувала заспокоїти її Ліна, - Може тобі й справді хтось припаде до душі і відповість взаємністю! Можливо, саме так ти знайдеш своє кохання.

- До душі усім цим юнакам і чоловікам моє князівство!- нервувала князівна. – Ти б бачила їх! Там же чоловік тридцять! Наймолодшому шістнадцять, а найстаршому сімдесят!

- Ого, який старигань! – не змогла стримати здивування Ліна.

- Це лише по роках він такий, але воїн завзятий і сильний. Це князь сусідніх земель. Уже тричі був одружений і усі його дружини, якось так підозріло помирали: одна втопилась, інша з коня розбилась на полюванні, а третя взагалі від загадкової хвороби померла. Усі молоді й тридцяти їм не було!

- Жах! – перелякано поглянула на неї Ліна. – Треба, щось придумати, аби відсіяти його та інших потенційно небезпечних претендентів.

- Це ти слушно зауважила, - замислилась Деяна. – Приїхав на турнір навіть Фотій - син нашого ворога – стратига Пріска. Це проти нього батько готує похід.

- Що? – не йняла віри Ліна.

- Так, - тяжко видихнула князівна. – Не знаю, як він тільки встиг так швидко дістатись до нас? До Візантії більше двох тижнів ходу, а тут за тиждень доїхав. Дивно це якось.

- Може, був з візитом десь поруч ваших земель і почув про турнір?

- Може і так, - погодилась Деяна. – Батько каже, що якби я вийшла за нього заміж, то війни з Візантією можна було б уникнути.

- А ти? – стурбувалась Ліна.

- А я не хочу за нього заміж! – знервовано скрикнула Деяна. – Бачила його сьогодні зранку – пихатий, самовдоволений, дивиться на мене, як на нікчемну здобич, що уже потрапила у його пастку!

- От, лишенько!  

- Так, не переливки мені буде, якщо він здобуде перемогу! – Деяна підійшла до вікна.- Батько наказав сьогодні в полудень провести відбір претендентів. От і думаю, як це зробити? Яке змагання їм придумати?

Щось за вікном привернула увагу Деяни.  

- Ліно, йди швидше сюди! – вона на мить поглянула на неї.

- Що трапилось? –Ліна знехотя підвелась з ліжка.

-  Дивись!- махнула рукою Деяна у бік галявини, де постійно тренувались вояки.   

  Там йшов жорстокий двобій на мечах.

- Це ж Таріус і Родім! – прошепотіла Ліна.

Молоді люди в кожній руці мали по мечу і завзято атакували один одного.

Таріус то ухилявся, то нападав. Родім давав йому належну відсіч.

- Це вони так розминаються. Не переживай, - сказала Деяна спершись на відкрите вікно.

Раптом Таріус зачепив мечем праву руку Родіма і крізь сорочку проступила кров.

- Ні! - скрикнула Деяна і закрила рот руками.

Цей крик почули. Хлопці, як по команді, припинили боротьбу, повернувши голови в бік їх терему.

Деяна з Ліною синхронно присіли за вікно, сміючись…

- Ти як? – запитав Таріус Родіма.

- Та все гаразд, не хвилюйся, подряпина, - відповів Родім, ставлячи мечі в землю.

- Здається, за нами спостерігають?- поглянув Таріус у сторону вікна.

- Так, я теж помітив, - ледь посміхнувся Родім.

- Пішли, обробимо твою рану, - Таріус махнув головою у бік їх будинку. - Вибач, не розрахував сили!

- Не хвилюйся. Такого супротивника, як ти, у мене давно не було. Я з радістю з тобою потренуюсь іще!

Тим часом, дівчата затаїлись за вікном.  

- Пішли? – через деякий час запитала Ліна Деяну, що обережно визирнула з вікна.