Розділ 16

На вулиці під надійною охороною вони пройшли до світлиці, де напередодні їх зустрічав Ардагаст.  Кімната за розмірами була велика. Навкруг на дерев’яних стінах горіли підсвічники. Заповнені  найрізноманітнішими харчами, столи були розміщені попід стінами так, щоб можна було сидіти одне навпроти одного.

 Людей було багато. Усі одягнені в різнокольоровий ошатний одяг і прикраси. Видно, що тут зібрались найзаможніші і найшановніші люди князівства. Агідель пройшла до князя Ардагаста і вклонилась йому. Князь вклонився їй та, взявши за руку провів за стіл.

- Шановні гості! Прошу розділити з нами наше свято!- голосно промовив Ардагаст, запрошуючи усіх до столу.

Люди почали займати свої місця. Деяна взяла Ліну за руку і провела до окремого столу, поруч князя й княгині. Там їх чекали Родім і Таріус, що знову були одягнуті майже однаково. Чорні розшиті сорочки – у Родіма срібними нитками, а у Таріуса золотими, підперезані поясом, розшитим дорогоцінним камінням та перлами. Високі чорні шкіряні чоботи та шкіряні штани. Весь образ доповнювали бордові плащі, зчеплені збоку на плечі великими брошками. На лобі у Родіма була перев’язана срібна стрічка.

Таріус здивовано дивився на Ліну, ніби уперше її бачив. Посмішка мимоволі розтягнулась на усе його обличчя. Від вранішнього гніву не залишилось і сліду. Він, ніби закляк на хвилину із цією дурнуватою посмішкою. Родім підштовхнув ліктем Таріуса, привівши до тями.

- Шановні пані, прошу!- вклонився їм Родім. За ним і Таріус спохопився.

Дівчата  пройшли повз та сіли за стіл. Навпроти розмістились хлопці. Заграла запальна музика, люди почали частування. Гості їли, пили, при цьому весело, голосно розмовляли та сміялись. Деяна і Родім постійно піджартовували одне над одним або над гостями. Вони почергово розповідали Ліні з Таріусом хто є хто з гостей.  Таріус зрідка посміхався. Він майже не відводив погляду від Ліни.

- Он та гарна дівчина в білому вбранні, зі срібним вінцем на голові, що так і з’їдає поглядом Таріуса – це Влада, дочка нашого жерця Добромисла, - прокоментувала Деяна. - Вона майбутня жриця, тому поки що не має права виходити заміж. Єдиними її розвагами, крім жертовних молитов є такі свята, де вона може обрати будь кого із чоловіків і потанцювати з ним.

- На відміну від декотрих дівчат, - продовжив Родім, звертаючись швидше до Деяни, ніж до Ліни, - вона відповідальна і порядна. Ніколи не порушує волю богів, не тікає з дому та весь свій час присвячує вивченню ремесла!

- Уявляєш, як сумно і невесело вона живе! – сміючись зауважила Деяна.

- А ось того чорнявого парубка в червоній розшитій сороці ви, мабуть, знаєте. – продовжував Родім, - це Шуй – головний в дозорній команді воєводи Ратая. Це він привів вас до князя.

- Так, ось цей чудовий парубок зі світло-зеленими очима, Шуй є  дуже сміливим і витривалим вояком! – весело підхопила Деяна. – Він у нас тут, як герой. Кожна дівчина була б рада, якби він запросив її потанцювати.

З обличчя Родіма зникла посмішка.

- То може, княгиня Деяна, сама хотіла б запросити такого статного парубка до танцю? – спохмурнів Родім.

- Залюбки! – нахилившись через стіл, відповіла йому Деяна.

Вона піднялась, уклонилась батькам і вийшла впевненим кроком до залу. Підійшовши до Шуя, подала йому руку. Той радісно підхопився з місця й вклонився. Зі своїх місць почали підійматись дівчата і хлопці, запрошуючи одне - одного. Танці були веселі та різноманітні, загальні, і по парах. По колу кружляла молодь, радіючи можливості побути в компанії одне одного. Старші люди плескали і підбадьорювали їх. Раптом зі свого місця підійнялась Влада. Вона попрямувала в бік Таріуса. Ліна ніби приросла до лавки. Влада підійшла і вклонилась Таріусу. Той поглянув на Родіма, який лише підійняв брову, посміхнувшись. Таріус встав, уклонився. Він взяв за руку Владу і пішов до танцю. Ліна гнівно дивилась йому у спину, ледь стримуючись.

- У тебе все гаразд? – поцікавився Родім.

- Усе гаразд! – гнівно відповіла Ліна.

- Ліно, послухай! – нахилився через стіл Родім. - Він не міг їй відмовити, це було б неповагою відносно неї. Таріус зробив усе правильно.

- Звичайно! Він у нас завжди все робить правильно! – прошипіла  Ліна. 

Родім невесело посміхнувся. Він продовжував дивитись в сторону танцюючих. Втихомиривши власні емоції, Ліна спробувала не спопеляти поглядом Таріуса та сконцентруватись на чомусь іншому. Куди ж так дивиться Родім? Деяна! Раптом Ліна усе побачила на обличчі Родіма - біль, гнів і ревнощі. О, так не тільки їй тут невесело!

- Родім? – звернулась до нього Ліна.

- Так! – повернувшись, Родім знову став собою і швидко замаскував почуття, що хвилину тому були на його обличчі під дружелюбною посмішкою.

- А якщо і ми потанцюємо? – весело запитала Ліна.

Родім здивувався, але тут йому в голову прийшла якась думка. Він лукаво посміхнувся.

- Дивно, чому я сам не здогадався запросити таку чудову дівчину?

Він подав їй руку і закружляв у танку. Настрій Ліни одразу покращився. Родім вів її легко, вправно, підхоплював кружляючи, коли потрібно, при цьому весело посміхався. Танцювати з ним було саме задоволення. Ліна розслабилась. Музика стихла. Молодь розбрелась. Родім схилився у поклоні і поцілував руку дівчині.