Розділ 15

- Деяно, у тисячний раз повторюю – ти княжна! Ти моя єдина дочка, спадкоємиця роду! – розлючено вичитував свою дочку Ардагаст.

Ліна стояла позаду Деяни. З одного її боку схвильовано стежив за ситуацією Родім, поруч злився Таріус. Ліна намагалась упіймати його погляд, але він вперто дивився лише по-перед себе. Злиться! Більше в покоях князя нікого не було. Одразу по приїзді вони потрапили сюди і вже хвилин десять слухали розгніваного Ардагаста.

- Так, тату, я княжна, а не полонянка! Ти ж до нас приставав би цілу дружину. Як би ми тоді поплавали?

- А стосовно плавання, я взагалі у двохтисячний раз повторюю! У священному озері купають дітей при обряді посвячення, а не дівчат на відданні! Це ти скажи спасибі, що я Добромислу нічого не скажу, а то сиділа б ти три дні біля жертовника, вимолюючи пробачення у богів!

- Таточку, ну не злися! - Деяна підійшла та обійняла його, поцілувавши в щоку. Князь враз пом’якшав і теж обійнявши дочку. 

- Деяно, я тебе дуже люблю, але, мабуть, заміж тобі пора! От тоді не буде в тебе часу по лісах шастати, а родиною будеш займатися, дітьми!

- Тату, не хочу я заміж! – гнівно заперечила Деяна, вириваючись з обіймів.

- А я сказав, заміж ти вийдеш у свято Купала за тиждень! Це твій обов’язок, перед князівством!

- Що? За кого? – здивовано поглянула на нього.

- Це ти вже обирай сама. Але вибір має схвалити Рада, - вже врівноважено повідомив Ардагаст.

Деяна розгублено опустила голову та замислилась. Ардагаст продовжив.

- Деяно, насправді так треба! Я хочу, щоб ти була щаслива! – князь спробував знову обійняти дочку, але та відсахнулась.

- Ти не любиш мене, ти просто хочеш, щоб я виконала свій обов’язок! – Деяна вибігла зі світлиці, зла, як сотня розлючених вовків.

 Ардагаст видихнув, сів на своє крісло і зробив знак Родіму.

- Родіме, прослідкуй за нею, щоб знову не наробила дурниць!

- Слухаюсь, мій князе! - юнак вийшов та закрив за собою двері світлиці.

Зоставшись втрьох, Ардагаст запросив присісти Ліну і Таріуса на лаву біля трону, а сам на хвильку замислився.

- Шановний Ардагасте, - звернувся Таріус, перериваючи його роздуми.- Ти не сказав доньці правди чому насправді хочеш видати її заміж. Чому так?

- Я не скажу їй правди, тяжко видихнув він, глянувши на Таріуса.- Вона не повинна знати мети вашої місії та те, що станеться зі мною потім, коли я передам вам камінь. Ніхто не насмілиться вас спитати, а ви не говоріть. Я перепрошую, що ви стали свідками цієї незручної ситуації, але я дійсно переживаю за неї.

-Це я винна,- винувато промовила Ліна,- Деяна запропонувала, а я погодилась на цю прогулянку. Треба було відмовитись.

- Ні, золотоволоса княгине, - заперечив Ардагаст. - Я знаю свою доньку, якщо вона щось задумає, то спинити її неможливо. Я рад, що ви з нею подружились. У неї немає братів і сестер, боги не послали нам з Агідель більше дітей, тому їй потрібна така подруга, як ти.

- Князе, перепрошую, але треба поговорити! – перервав розмову воєвода Ратай, який щойно зайшов.

- Гаразд, заходь! – схвально кивнув йому князь, а потім знову поглянув на них. - Таріусе, ви з Ліною можете бути вільні. І моя тобі порада- дивись за нею краще! Ворогів і розбійників повний ліс! Вона дівчина гарна, трапитись може всяке!

Від цих слів Таріус аж потемнів.

- Не сумнівайтесь! Очей не спущу! – впевнено пообіцяв він.

Взявши Ліну за руку, юнак ледь не виволік її зі світлиці. На вулиці вони пройшли кілька будинків. Навкруги були люди, бігали діти, працювали робочі, але всі розступались, коли бачили, як розлючений чужак вів перелякану дівчину. Чоловіки весело посміхались, підсвистували, а жінки співчутливо хитали головою. Дивлячись на  вигляд Таріуса, ніхто не наважився втрутитись. Завернувши за ріг якогось будинку, Таріус озирнувся і пересвідчився, що за ними ніхто не спостерігає. Він розвернув Ліну спиною до стіни, обличчям до себе і поклав свої руки на стіну по обидва боки так, що бідній дівчині не було куди втекти. Ліна вжалась в неї.

- Ти що собі взагалі дозволяєш? – прошипів Таріус. Голос був тихий, але пронизував до самих кісток. – Ти взагалі думала, наскільки ця вся прогулянка небезпечна? Ти ризикувала і собою, і Деяною, і каменем, і взагалі всім, що так цінне не лише для мене, а й для мільйонів людей у паралельних світах! – Таріус гупнув по стіні, не стримавшись, а Ліна прикрила очі на секунду від переляку. –Ти хоч уявляєш, що тут було, коли виявилось, що ви пропали? Ардагаст ледь охорону не стратив. Добре, Мара повідомила, що ви кататись поїхали. Ардагаст дружину збирати почав, Родім ледь його вмовив цього не робити, сказав, що знає, де ви і ми що вас привеземо. Ти уявляєш, що було б, якби ми вас з дружиною поїхали шукати? Ціла дружина воїнів-чоловіків стали б свідками незабутнього видовища! Ти не розумієш, як ти мені ускладнюєш життя, ще з самої першої зустрічі, щодня, щохвилини! Ти не розумієш важливість нашої місії, ти взагалі нічого не розумієш! 

Лінине серце пропустило кілька ударів, боляче стиснулось.

- Ні, Таріусе, я все розумію, - тихо, ледь стримуючи сльози промовила Ліна. – Вибач, що ускладнюю тобі життя, але не я тебе викрала з паралельного світу і затягнула у цю всю історію! Не я залишила тебе без родини та друзів! Не я, Таріусе! Я просто наділа цей клятий камінь! Це моя єдина помилка! Але коли я її зрозуміла, то лише хотіла допомогти всім нам, хотіла допомогти тобі!