Розділ 12

- Таріусе!- знервовано крикнула йому у спину.

Юнак раптово розвернувся і впритул підійшов до дівчини. 

- Ліно, - він схопив її за плечі та заглянув у очі, - я уже зрозумів, що ти не бажаєш бути нареченою першого ліпшого, тим паче дербусо-наянця-атланта, але так треба! Хочеш ти чи не хочеш, але я пообіцяв захистити тебе! Так, я знайшов трохи дивний спосіб, але доведеться потерпіти! Коли це все закінчиться, то ти повернешся додому і забудеш мене та ці пригоди, як страшний сон! – він говорив різко, холодно, але з невимовним болем у очах.

Ліна хотіла заперечити і сказати, що він не так усе зрозумів, але не встигла. Таріус раптово відпустив її.

- Добраніч! – злісно гаркнув й попрямував до своєї кімнати.

Оце халепа! Дівчина й не думала, що кинуті у запалі слова про «першого ліпшого» так зачеплять юнака, але він образився. І що тепер? Вона видихнула й подумала, що ранок вечора мудріший. Завтра зранку вона з ним поговорить і вибачиться за необачність.

На ранок Ліна виявила, що сама в апартаментах. На барній стійці була записка: «До мого приходу залишайся у кімнаті. Будь ласка!». Останнє слово було ще й двічі підкреслено. Чомусь дівчині здалось, що настрій у записці зовсім не райдужний чи доброзичливий. Ось тобі й «доброго ранку»! Куди подівся Таріус? Коли повернеться? Вона не знала. Посидівши так із годину, Ліна вирішила, що нічого не трапиться, якщо вона піде на пошуки Марти. Зрештою, вона не полонянка.

У коридорі нікого не було. Ліфт дівчина знайшла доволі швидко, а от як ним користуватись, не запам’ятала. Тому натиснула першу ліпшу кнопку. Ліфт зупинився у якомусь незнайомому місці. Коридор нічим не відрізнявся від інших, окрім як відсутністю дверей. Він тягнувся десь із пів кілометра, повертаючи то ліворуч, то праворуч. Ліна уже зібралась повернути назад, як раптом почула десь поруч брязкіт і шум. Повернувши ще раз, вона увійшла у просторе напівтемне приміщення.

Там ішов нерівний бій. Купа вояків, чоловік із п'ятнадцять, билися на мечах з одним єдиним воїном. На голові у всіх були чудернацькі сріблясті шоломи. Вояк, що захищався, блискавично відбивав двома мечами усі атаки. По суті, він так швидко рухався, що здавалось, ніби він літає, ухиляючись від ударів. Ліна забула про безпеку і перейнялась усім, що відбувалось. Дівчина щиро переживала за цього сміливця та стала мимовільною глядачкою подій. За кілька хвилин воїн розправився із доброю половиною вояків. Під його блискавичними і рішучими ударами ті падали. З нанесених ран виривались іскри. Це були роботи, але зовні схожі на атлантів. Раптом, коли воїн оборонявся від чотирьох останніх, один із них підкрався зі спини та замахнувся мечем.

- Ззаду!-  мимоволі крикнула Ліна.

Могла б і не кричати. Воїн блискавично, не повертаючись, зробив випад назад та проштрикнув того мечем, але відволікся на крик дівчини. Різкий удар збив із його голови шолом. У Ліни перехопило подих. Це Таріус! Лише на мить він поглянув на неї і це ледь не коштувало йому голови. Чи це її присутність так подіяла, чи щось інше, але Таріус з якоюсь злістю та люттю швидко розправився з іншими роботами. Останній удар наніс супротивнику з випадом на коліно. Юнак так і залишився стояти, переводячи дух. У приміщенні стало світло, а з протилежної сторони арени з’явились двері. Звідти почали виходити службовці та збирати роботів. Один із них підійшов до Таріуса. Це був Матіус. Він поплескав брата по плечу.

- Так, брате, ти дійсно від неї,- хитнувши головою у бік Ліни,- втратиш голову!-Ліна почула ці слова. Їй стало соромно. Дійсно, якби не вона, то хлопець не отримав би цього удару.

Таріус підвівся, викинув мечі та попрямував у бік дівчини.

- Привіт, красуне!- привітався Матіус із-за його спини.- Моя тобі порада – тікай, поки можеш!

Та Ліна не могла. Гнівний погляд Таріуса пришпилив її на місці. Юнак узяв дівчину за лікоть. Він завернув за ріг проходу, тягнучи ту за собою. Потім припер до стіни і поклав руки по обидва боки голови. Все, вона в пастці! Він схилився на її рівень, уважно розглядаючи обличчя. Його очі пускали блискавки, а голос був тихий, але такий холодний, що пробирало аж до кісток.

- Скажи мені, ти спеціально мене переслідуєш, щоб завдати ще більше неприємностей? Чому з усієї будівлі Центру ти прийшла в тренувальний зал? Хто тобі взагалі дозволив тут розгулювати? – погрозливо прошепотів він.

- Я натиснула кнопку ліфту навмання, - спробувала виправдатись Ліна, не розуміючи таких змін його настрою. – Насправді хотіла  побачити Марту, але помилилась поверхом.  

Таріус видихнув і спробувавши заспокоїтись. Він прикрив на мить очі та продовжив уже спокійніше, проте з докором.-   Ти повинна була сидіти в кімнаті і без мого дозволу не виходити!

Ліна нарешті зібралась з духом. Тон та поведінка Таріуса її обурили.

- Я що, полонянка у твоєму замку?! Куди хочу, туди і ходитиму!

Його очі враз потемніли, а губи витягнулись у тонку лінію.

- Ліно, слухай мене уважно, - погрозливим тоном сказав він, - ти ніколи та нікуди, доки ти тут, без мого відома не ходитимеш. Це заради твоєї ж безпеки!

- Я не рабиня, щоб беззаперечно виконувати твої накази!

-Тихо-тихо, заспокоїлись!- вийшов із-за рогу Матіус. Він відсторонив Таріуса та став між ними, спиною затуляючи дівчину. – Ви як хочете, але однієї бійки на сьогодні мені достатньо!