Розділ 10

У душі Ліни все завмерло від страху. Якщо цей вбивця тут, тоді Таріус мертвий.

- Таріусе!- розпачливий стогін вирвався з її грудей.

Кремезний чоловік зробив крок у кімнату, похитнувся і зненацька впав додолу. У спині був меч.

- Я тут, невже ти сумувала? – видавив із себе посмішку Таріус. Він стояв віддихуючись й спершись на двері.

Ліна кинулась йому на шию та розплакалась.

Таріус, який знав, як блискавично вбивати, тут враз розгубився. Він зовсім не знав, як її заспокоїти. Юнак погладив схвильовану дівчину по спині та обійняв. Вона спробувала заспокоїтись й підвела погляд.

- Усе гаразд, не бійся. Все скінчилось, - він посміхнувся і з теплотою глянув в її очі.

Від цієї посмішки у Ліни перехопило подих. Вона не могла відірвати погляду. На мить здалось, що  очі Таріуса змінили колір, ставши темно-фіолетовими. Серце дівчини калатало з такою швидкістю, що, здавалось, от-от вистрибне. Враз посмішка сповзла з обличчя юнака, а очі знову стали звичайними.

- Нам треба повертатись, - впевнено промовив, відпускаючи її з своїх обійм.

Ліна швидко відійшла та стала поруч Марти, охопивши себе руками. «Та що ж це таке зі мною! Як це можна отак кидатись на шию! Що ж він про мене подумає?!»- в голові майнула думка, що вона геть перестала себе контролювати. За першої ліпшої нагоди потрапляє в обійми до Таріуса. "Так, Ліно, зберися!" – подумки наказала собі, пересмикнувши плечима.

Під дошкою підлоги були сховані два апарати. Таріус швидко їх дістав та одягнув на себе і Ліну. Непритомну Марту він узяв на руки.

- Не бійся, усе буде добре! – підбадьорив перед стартом.

Ліна не встигла схопити його за руку. Спалах, швидкість і тверда опора під ногами - це все, що вона на цей раз встигла відчути. Після переміщення зір відновився одразу, а от слух був частково відсутній через гул у вухах. На щастя, він поступово зникав. Дівчина озирнулась. Вони у Центрі. З їх прибуттям почалась метушня. До того стримані атланти забігали, побачивши прибульців. Хтось забрав Марту із рук Таріуса і одразу  зник за стіною. Інші ж роздивлялись Ліну, ніби вперше її бачили. Частково це була правда. Багатьох атлантів Ліна не бачила під час відправки, мабуть заступила інша зміна. До Таріуса підійшов високий чорнявий хлопець. Він посміхнувся і потиснув йому руку. Потрохи Ліна відновила здатність чути. Вони про щось говорили.

- Вітаю із вдалою місією! – весело сказав незнайомець.

- Не думаю, що вона повністю вдала і що цей факт порадує Генерала! –відповів на люб`язність Таріус й обернувся до неї - Ти як?

- Усе гаразд, - поглядала на незнайомця Ліна.

- Це Матіус, мій начальник, - представив його Таріус.

- Приємно познайомитись, - дівчина дивилась на нового знайомого і не йняла віри. Перед нею була точна копія Таріуса, тільки трохи нижча й очі відрізнялись темнішим кольором. - Я правильно зрозуміла? – здивовано подивилась на обох хлопців.

- Так. Ми брати, - посміхнувся Матіус. - І хоча я менший за народженням, проте старший за званням. Приємно познайомитись, Ліно, - він потиснув їй руку. - Феноменально! - юнак роздивлявся Ліну з голови до ніг. Таріус пнув його ліктем у бік.-  А, так, вибач, я трохи не тактовний – прогалини виховання! Вітаю у Атлантиді! – посміхнувся він.

В цей час до Центру зайшов Генерал і Матіус відійшов трохи осторонь. Генерал почув останні слова Матіуса.

- Не бачу приводу для привітань! - чоловік був злий, ніби сам дідько із пекла. - Камінь у тебе? – невдоволено глянув на Таріуса.

- Ні, Генерале, - холодно відповів юнак, випроставши спину. - Проте, Марта у нас і цим вже можна пишатись!

- Краще б камінь, аніж ще одна проблема! – прошипів Генерал, ковзнувши колючим поглядом по Ліні.

Ліна аж почервоніла від люті: «Та як він сміє?! Ми ледь не загинули, ризикували життям, врятували Марту, а він…»

- Генерале, я перепрошую, але з Вашого боку дуже недоречно називати «проблемою» мою наречену, - раптово промовив Таріус.

- Наречену?! - він подивився на ошалілу від подиву Ліну, яка стала від несподіванки хапати ротом повітря. Юнак же, як ні в чому не бувало, швидко узяв дівчину за талію та по-хазяйськи обійняв .

- Ти геть з глузду з`їхав?! Чи може тебе знову чимось отруїли у тому Єгипті і ти так мариш?! – недовірливо поглянув на хлопця Генерал.

- Ні, я цілком при своєму глузді! – впевнено і іронічно відповів юнак.

Ліна поглянула на нього німим запитальним поглядом. Таріус же лише підморгнув їй у відповідь та сяюче посміхнувся, притиснувши сильніше. Вона зрозуміла натяк, хоча і так би зараз не змогла б вимовити й слова – знову заклякла від несподіванки.

- Таріусе, раджу тобі облишити ці ігри зі мною! - гримнув Генерал

- Жодних ігор! - так же впевнено тримався юнак. – Я нарешті знайшов своє щастя і вирішив одружитись!

- Що не було вибору чи в Атлантиді дівчата закінчились?! – не вгамовувався очільник. Його обличчя почервоніло від люті, а вени на шиї вздулись і пішли синіми прожилками. Він ледь тримав себе у руках.