Розділ 7

Нескінченна черга з вітаючих нарешті скінчилась. Цезаріон аж знудився сидіти і приймати їх дари. Хоча ні людей, ні подарунків він, по суті, не бачив. Сам він велично сидів на золотому троні, а думки були про інше. Раптово камінь почав нагріватись й світитись. Ця дівчина! Вона і так привернула його увагу, бо десь він її уже бачив, а тут ще й камінь! Колись в дитинстві мати розповідала йому щось про легенду стосовно цього каменя, але він не пам’ятав усі подробиці. На відміну від  інших дітей, Цезаріон не вірив у легенди та вважав їх казочками для малят. Даремно! Тепер він точно знав, що це не казка. Але чому камінь гріється і остигає. Він чітко запам`ятав, що камінь перестав пекти із зникненням дівчини. Купець, що її подарував, теж здався незвичайним, але тепер серед натовпу людей його і не знайти. Кілька раз він пробував відшукати його очима, але той, як крізь землю розчинився.

О Боги, ці нескінченні гості! Біда! Найменше у світі він хотів зараз приймати гостей! Люди були розсаджені по залу. Родовиті римляни, єгиптяни, посли та безліч інших запрошених сиділи пліч-о-пліч розважаючись. Столи ломились від наїдків, танцівниці витанцьовували без упину під музику вправних музикантів. Вино лилося рікою. Трохи згодом, коли гості вже достатньо сп’яніли та перестали звертати увагу на фараона, винуватець свята зник. Цезаріон непомітно вийшов через потаємні двері за троном. Хоча це було проти правил, про що зауважив радник, але його не полишала одна думка, яку він хотів перевірити.

- Геть усі! – гаркнув фараон, коли зайшов до своїх покоїв. Служниці миттю кинулись до дверей.

На ходу він почав знімати корону, прикраси з рук і перстні з пальців – усе падало додолу. Було видно, що він чимось не вдоволений. Цезаріон поглянув на Марту, яка стояла поруч з подарованою новою дівчиною та його особистою наложницею. - Еманхунамет!

- Так, володарю! – вклонилась вона.

- Забери Марту у свої покої! Вона сьогодні спатиме у тебе. Та охороняй її, бо головою відповіси! – гаркнув він, роздивляючись тим часом нову дівчину.

- Але володарю, як же сьогоднішня ніч?- спробувала заперечити Еманхунамет.

- На сьогодні в мене є інші розваги! - погляд фараона пройшовся по Ліні, що стояла, як вкопана, не знаючи, що їй робити. – Вона  залишися сьогодні зі мною!

Безпорадний погляд Марти та розпачливий Еманхунамет ніяк зараз не змогли б витягнути Ліну з цієї кімнати. Зрештою, дівчина високо підвела голову. Так навіть краще, тепер вона зможе втілити план та виконати свою місію.

Дівчата поспіхом облишили кімнату. Марта спочатку почала пручатись, коли Еманхунамет взяла її за руку, але побачивши кивок Ліни, схилила голову та вийшла. 

- Хто ти така?! – рявкнув Цезаріон, коли двері за ними зачинились.

Ліна мовчала, намагаючись опанувати себе та правильно підібрати слова. Цезаріон видихнув та велично всівся на ліжко. Повним презирства поглядом змірив дівчину.

- Я Ваш подарунок! – нарешті вимовила вона.

Дівчина навіть не встигла зрозуміти, як він за два кроки опинився біля неї та вхопив за шию, стискаючи її. Камінь, що почав грітись, коли увійшов Цезаріон, тепер почав пекти нестерпно.

- У своєму житті я ненавиджу дві категорії людей – крадіїв і брехунів! - його погляд не віщував нічого доброго.

- Я вже сказала, мій володарю. – Ліну тепер вже було не так легко налякати, як тоді у провулку. Вона знала, на що іде, думала, що знала.

Цезаріон відпустив дівчину. Він почав відходити, не спускаючи з неї погляду. У його очах був якийсь нездоровий блиск. Камінь перестав безжально пекти, але залишився теплим.

- Як звуть тебе і звідки ти?

- Арзу. Я з Персії.

- Уперше бачу дівчину з Персії із таким кольором волосся, шкіри  та очей.

- Я була взята у полон з русинок, ще в дитинстві. Такий народ на півночі.

Цезаріон явно щось задумав. Він присів на ліжко та пильно розглядав дівчину.

         «Треба його приспати!» - думала вона.

- Вина мій володарю?

Цезаріон ніяк не відреагував, він очей не зводив з дівчини. Ліна підійшла до столу, де були наїдки та вино. Вона обернулась до Цезаріона спиною й непомітно дістала капсулу з снодійним. Дівчина кинула її в один із золотих кубків та налила туди вина. Капсула миттєво розчинилась. Уся процедура зайняла лише кілька секунд, але для дівчини вони здались нескінченними. На ватних ногах вона підійшла до Цезаріона, піднісши кубок. Камінь знову почав пекти. Простягнувши його, Ліна чекала. Фараон узяв його і випив одним махом.

- Відійди від мене на п’ять кроків! – раптово наказав їй.

Ліна з радістю відійшла. Цезаріон поставив кубок на столик поруч і сперся на ліжко обома руками позад себе. Він прискіпливо розглядав її.

- Скажи мені, як така юна, тендітна вівця не побоялась прийти в лігво лева? – раптово холодно запитав.

- Що Ви маєте на увазі?- неприємний страх липким холодом пробіг по тілу.

- Де він? – зацікавлено підвів брову Цезаріон.-  Камінь. Де ти його тримаєш?

- Я не розумію, про що Ви?- Ліна намагалась триматись стійко, але чудово розуміла, що це був кінець дійства. Він здогадався. Якщо снодійне не подіє, то у кращому разі її кинуть до в`язниці.