Розділ 6

Таріус міцно стискав руку Ліни, але цього разу вона не втратила свідомість. У місці, де вони опинились, не було нічого, крім піску та палючого сонця.

- Ми на місці?

- Так, - відповів юнак, все ще тримаючи Ліну за руку. - Ти як?

- Я нормально, можеш мене відпустити.

Таріус відпустив її і почав розмотувати свій плащ, в якому був одяг.

- Легенда така. Я работорговець з Персії, везу рабиню на двадцяти-одноліття Цезаріона - це сьогодні. В палаці ідуть приготування до великого свята, буде маса народу, тому в натовпі нас не помітять.

- Вибач, а рабиня хто? 

- Я думаю, ти здогадаєшся хто! - суворо зауважив юнак.- Послухай, ми не маємо іншого шляху потрапити в палац і врятувати твою подругу!

- Добре, але якщо ти торговець, то в тебе має бути караван,  верблюди, слуги.

- Все це ми знайдемо в селищі за пів кілометра звідси.

- А гроші?

Таріус підняв торбинку, в якій побрязкували монети. У згортках, які дали їм в Центрі, виявилось все необхідне.

Таріус стягнув із себе гольф. Ліна мимоволі замилувалась ним. Сильні треновані руки та торс видавали неабиякого спортсмена. Разом з тим, м’язи юнака були не такі, як у бодібілдерів. Все було гармонійно та гарно. Хоча влітку на пляжі Ліна часто бачила «накачаних» хлопців, але вони були лише блідою тінню в порівнянні з Таріусом. Усю ідилію не псував навіть шрам на його передпліччі, який виділявся білою смужкою.

- Я маю надію, що справляю на тебе гарне враження! - з усмішкою зауважив юнак.

Ліна ледь не провалилась крізь землю. Ні, краще б вона провалилась! Дівчина швидко обернулась до нього спиною, але пізно, навіть спиною відчувала його нахабну посмішку.

- Вибач, я не подумала!

- Ні, все гаразд, якщо хочеш, можеш дивитись!

Ліна уявила, що дивитись у такому разі прийшлося б на все його «перевдягання», тому вирішила дочекатись, доки він закінчить.

Якби вона не знала, що чоловік в халаті з чалмою на голові та бородою це Таріус, то, мабуть, дійсно не впізнала його. Єдиним, що залишилось від колишнього юнака - це очі, їх приховати було неможливо. Але лінзи виправили ситуацію – тепер юнак став чорнооким. Таріус також відвернувся доки Ліна перетворювалась на «рабиню», хоча доречніше було б сказати, східну принцесу. Настільки гарним та ошатним був її одяг. Топ зі штанами були напівпрозорими і майже невагомими. Зверху ішов приталений кардиган без рукавів, що доходив до колін. Усе було оздоблене вишивкою, яка спліталась в легкі чудернацькі візерунки. Серед речей Ліна знайшла халат на накидку на голову, яка доходила аж до колін. Дівчина заспокоїлась. Принаймні вона тепер одягнута, а не навпаки. Свій одяг вони зібрали в розшиту візерунками торбину і попрямували до найближчого селища.

Селище виявилось убогим, глиняні напівхатки-напівпідвали стояли в кілька рядів. Не було жодних парканів чи інших огорож. Люди були одягнуті в білі, не дуже чисті сорочки, підперезані мотузком. Майже всі ходили босоніж. Таріус з Ліною не могли не привернути увагу цих людей, які з цікавістю їх розглядали.

Біля однієї з домівок сидів старенький дідусь з білим, як молоко, волоссям. Пильно роздивляючись чужинців він запитав.

• Доброго дня, пане, щось хотіли?

- Так,- зверхньо відповів юнак.- Я работоргівець із Персії, прямував до палацу фараона на святкування, але дорогою мене  пограбували. Слуги, завбачивши грабіжників, розбіглись, а сам караван і товари, як розумієте, забрали. Добре, що й так живим відпустили! З усього статку залишили лише ось цю рабиню. Тепер мені необхідні три верблюди та супровід до палацу фараона. Гроші я встиг заховати за пазухою, тому можу щедро заплатити!

Дідусь враз оживився, хоча до того здавався сплячим. Він сказав, що сама доля привела його до цих дверей, бо в нього якраз є кілька верблюдів, які він може продати. Верблюди були не аби які, та все ж краще, ніж нічого. На один із верблюдів причепили сідло та щось схоже на відкритий балдахін для Ліни. На інші - провізію та воду. До палацу було не далеко, лише день дороги. Бажаючих супроводжувати виявилось вдосталь. Таріус обрав двох кремезних чоловіків років по тридцять. Він розрахувався та попрощався з усіма (на це дійство зібралось подивитись майже усе село), потім віддав наказ вирушати. 

Це була найдовша у світі дорога для Ліни. Сонце палило нестерпно, навіть балдахін над її головою не рятував від спеки. Вона їхала на верблюді. Спочатку їй подобалось рівномірне похитування, але згодом спека і втома зробили своє. Вони йшли не спиняючись. Лише раз, побачивши по дорозі оазис (три пальми і калюжа замість озера), Таріус зупинив караван, щоб перепочити та підкріпитись. Супроводжуючі чоловіки виявились доволі приємними людьми, які до того ж були синами старого дідуся. Їх імена Ліна не запам’ятала, оскільки ті говорили лише під час перепочинку та й то про те, як їм погано живеться в маленькому селі, де роботи майже немає. Про те, що через місяць починається сезонна робота на пірамідах Цезаріона і вони мають надію влаштуватись туди робітниками, що б хоч якось прогодувати свої сім’ї.  

Нарешті під вечір, вкрай змучена поїздкою, Ліна побачила міські ворота. Сонце вже сіло, коли вони ввійшли в місто. Дорогою до палацу Ліна роздивлялася його із захопленням та здивуванням. Єгипетська культура тісно перепліталась з римською. Поряд з ошатними, розписаними, різнокольоровими будівлями єгиптян були домівки з колонами римлян. За одягом можна було безпомилково визначити, хто єгиптянин, а хто римлянин. Єгиптяни були одягнуті в білі полотняні сорочки, підв’язані поясами. На голові мали накидку або ж були без неї. Деякі чоловіки носили лише стегнові пов’язки. Римляни були в різнокольорових туніках, іноді з плащами. Кожний чоловік мав на поясі зброю та відповідно до рангу чи класу певну кількість прикрас. Римляни-чоловіки носили броші, військові панцері чи дорогоцінні пояси, жінки - сережки, прикраси, браслети та щось на кшталт вінця на лобі різних сплавів, або ж просто стрічки в зачісках. Єгипетські жінки носили більше прикрас відповідно до сану, і чим багатшою була жінка, тим більше золота було на ній. На відміну від римлянок, волосся єгиптянок було розпущене або ж заплетене в кілька десятків кісок. Єгипетські чоловіки носили амулети та браслети.