Розділ 5

Спалах світла зник. Хлопець у плащі стягнув його і кинув на ліжко. Марта закам'яніла. Спочатку вона подумала, що спить, тому ущипнула себе. Переконавшись, що це не сон, дівчина подумала, що від нервового стресу та двох випитих коктейлів на вечірці у неї галюцинації. Складалось враження, що вона потрапила до Єгипту (оскільки неодноразово бувала там з батьком). Яскраво розмальовані стіни в єгипетському стилі зображували легенди і звичаї давніх єгиптян. Чотири розписні колони, що поділяли кімнату на дві частини - спальню та кімнату з басейном завдовжки метрів з п’ять. Сама кімната була доволі багатою: ліжко з балдахіном на золотих ніжках, застелене червоним покривалом та величезною кількістю продовгуватих подушок; на позолоченому столі фрукти та інша їжа в золотих тарілках, маленькі стільчики із золота та багато інших речей. Вікон не було, тому в кімнаті на стінах повсюди горіли якісь лампадки, зроблені доволі чудернацьки. В іншій частині кімнати був басейн. Згори просочувалось денне світло крізь нечисленні отвори зверху, а сама вода була наповнена пелюстками квітів.

- Що це все означає? – роздивляючись кімнату, запитала Марта.

- Це означає, що віднині ти моя гостя і полонянка. Як звертатись до тебе? - хлопець розвалився на ліжку. Підклавши під спину подушку, він з цікавістю поглядав на неї.

Марта стала уважніше його розглядати. Чорнявий, високий, з рівним носом, широкими вилицями та лукавими чорними очима, на вигляд - років двадцять. Він був скоріше роздягненим, оскільки, крім білої полотняної спідниці, прикрашеної золотим поясом та якихось сандаль - одежі більше не було. Сильні загорілі руки прикрашали золоті браслети, а на грудях був золотий амулет та кулон з жовтогарячим каменем. Дивно, але Марті здалось, що вона вже десь його бачила.

Хлопець, у свою чергу, теж розглядав її. Зустрівшись з нею поглядом зауважив.

-У житті не бачив такого нахабства! 

Марта не зрозуміла, про що він, тому здивовано підняла брову.

- Так розглядати фараона! – пояснив він. - Якби ти була моєю підданою, то я б не роздумуючи, кинув тебе крокодилам. Але так як ти взагалі не тутешня… Гаразд я дарую тобі життя, поки що! Але ти не відповіла на моє питання!

«У цього хлопця, явні проблеми з самооцінкою, - подумала дівчина, - та за кого він себе має?! Те ж мені фараон! Хоча...»

- Хто ти, у біса такий, і де я? - Марті захотілось добряче його луснути, але вона розуміла, що спочатку треба з'ясувати, що з нею трапилось. Де вона і де Ліна?

Він підвівся, відступив та обійшов Марту, розглядаючи її.

- Цікаво, у тобі говорить царська кров. Будь-кого іншого я б стратив не задумуючись за таке нахабство. Але ти характером схожа на одну жінку, яка мені була дуже дорога, - він саркастично посміхнувся. - Ти мені подобаєшся!

- Якщо чесно, то мені байдуже, подобаюсь я тобі чи ні! – у тому ж тоні відповіла дівчина.

- Охорона! – рявкнув юнак. Марті здалось, що її останні слова були недоречні в даній ситуації

До кімнати зайшли два чоловіки, одягнуті теж в полотняні спідниці та з мечами.

- Накажіть моїм рабиням принести усе необхідне цій дівчині. З кімнати її не випускати! За втечу відповідаєте головою!  – чоловіки вийшли з поклоном. Фараон знову перевів погляд  на дівчину.  - Я вже казав, що ти моя гостя, тому ставлення моїх слуг до тебе буде відповідним. Разом з тим, я тобі не вірю, тому по палацу ти будеш ходити лише зі мною або ж сидітимеш у моїй кімнаті. – раптово він спохватився з місця і попрямував до дверей - Мені час іти! – кинув через плече.

За ним закрились одні двері і майже одразу відкрились інші двері поруч. З них з’явились дівчата у напівпрозорих шатах та в різноманітних прикрасах. Вони принесли їжу, такий же напівпрозорий одяг, безліч прикрас та баночок із чимось.

- О ваша світлосте, дозвольте промовити до Вас, - звернулась одна із дівчат. Вона була дуже гарною темноволосою дівчиною, такого ж віку, як і Марта. З веселою посмішкою та чорними, як ніч, очима. Марта зрозуміла, що дівчина їй подобається.

- Не потрібно в мене питати дозволу, щоб заговорити зі мною. Я ж не така пихата, як цей нахаба!

Чорноволоса дівчина з жахом впала до ніг Марти.

- Благаю, не кажіть такого про фараона! Тут усюди є вуха! Вас можуть стратити за такі слова!

Марта підняла з ніг дівчину.

- Не хвилюйся, мене він не стратить. Я йому потрібна, хоча чому, сама не знаю. Я Марта, а тебе як звати і де я?

- Я Еманхунамет, головна наложниця фараона Цезаріона, а це інші наложниці та рабині.

- То він і справді фараон?

- Наймогутніший фараон всіх часів і народів.

- Як ти сказала його звати?

- Цезаріон, син Цезаря та Клеопатри єдиний володар Єгипетсько-Римської імперії.

- Неможливо!

- Ви знаходитесь в столиці нашої імперії Олександрії - у палаці фараона.

Марта нічого не розуміла. Все, що вона знала з історії, ніяк не в’язалось зі словами Еманхунамет. Проте всі сьогоднішні події взагалі ніяк не в’язались з дійсністю, тому нічого кращого, як просто повірити їй не залишалось. Дівчата тим часом допомогли їй викупатись у басейні, де вода виявилась теплою, розчесали волосся, натерли тіло якимись приємними маслами та допомогли одягнутись. У новому одязі Марта відчувала себе більш роздягнутою, ніж одягнутою. Браслети та сережки, які на неї одягли, були досить важкими, але гарними. Саме у цей час зайшов Цезаріон. Еманхунамет та інші дівчата поспіхом вийшли.