Розділ 10

— Це стосується тих, від кого лише відьми могли захистити людство, — тихо вимовляє Ейс Демірон, і я завмираю, повільно видихаючи нічне повітря.

Демони.

Духовні паразити, які проникають з потойбіччя в місцях, де завіса з потайсвітом тоншає. І протиснувшись сюди, шукають вразливу людину. Шепочуть їй, обіцяючи здійснити найсокровенніше бажання, яке болем розриває серце. Але коли людина піддається та погоджується, коли впускає демона… Той не здійснює жодних її бажань. Лише пожирає душу та оселяється в тілі замість неї. Отримує більшість спогадів своєї жертви, аби потім успішно імітувати її поведінку, щоб не викликати попервах зайвих підозр.

Звісно ж, демони не мали жодних чарів, хоч трохи схожих на магію відьом. Їхні сили були геть іншого роду та працювали не так.

Виявити демона, що заховався в людському тілі, могла лише відьма — для цього їй треба було заволодіти пасмом волосся підозрюваного і провести на ньому ворожіння. Якщо підозра підтвердиться — скористатися магією для вигнання. Після цього демон, сильно ослаблений, повертався до потайсвіту, а тіло, яке він займав, помирало — для інших це виглядало так, неначе в людини просто ставався серцевий напад.

Раніше випадки проникнення демонів до нашого світу були поодиноким явищем. Але все змінилося після трагедії в Сірих Горах.

Бо саме тоді один із них, заплативши величезною кількістю загублених у тих горах душ, прорвав загату та впустив з потойбічча багато, дуже багато демонів. І вони, звісна річ, почали дуже активно діяти.

— Днями дещо змінилося, — видихає Ейс, уважно дивлячись на мене. — Нещодавно до мене почали доходити чутки, ніби демони навчилися змінювати своїх носіїв. І от кілька ночей тому я особисто зафіксував такі випадки.

— Не може бути… — шоковано шепочу я, відступаючи на крок. В очах темніє.

— Ще гірше — це спосіб, яким вони це роблять, — продовжує чоловік. — Для переселення в інше тіло їм потрібна не тільки жертва, що стане новим вмістилищем. А ще й людина, душа якої стане «паливом» для заклинання переміщення демона. Після того, як ритуал завершиться, тіло того, кого так використали, або вмирає одразу, або іще деякий час продовжує існувати, лежачи непорушно з порожніми очима. А тіло, в якому демон жив раніше, згорає. Коли демон опиняється в новому тілі — то так само, як і в попередньому, з’їдає душу, забирає більшість спогадів та «вивчає» риси характеру, щоб вдало імітувати цю людину.

— Отже, тепер їх буде іще важче вистежувати та виганяти, — гарчу я, стискаючи кулаки.

— Але в нас є надія.

— Тобто?

— Той чоловік, із ким сьогодні зустрічається архієпископ.

— Маєш на увазі, що це — справді той, хто організував трагедію в Сірих Горах, і кому так прагне помститися Верелла?

— Правильно мислиш, — киває Ейс. — Бенджамін Батлер був одержимий іще з підліткового віку та присвятив все своє життя ритуалу відкриття порталу в Сірих Горах, аби впустити до нашого світу всю цю навалу… а разом з нею і короля демонів. Якому відтоді служив. І який тієї ночі вселився в чоловіка, який нині відомий як архієпископ Альбіонії.

— От же ж хитрі курвалі, — гикнула я, вирячивши очі. — То виходить, старша донька та дружина Мікавеллі Етервуда були тоді вбиті для того, щоб заволодіти його тілом?

— Ми не маємо цьому точних підтверджень, але така вірогідність висока, — підтверджує чоловік. — І ні, Вереллі я поки про це не казав. Вона досі не дала раду своєму болю після того, як демони вбили її матір та сестру. Якщо вона дізнається, що тієї ж ночі їхньою жертвою став також і її батько, це буде для неї дуже тяжко. Хай навіть із тим, що весь цей час її батьком прикидалося, в неї, м’яко кажучи, непрості відносини.

— То саме тому ти вирішив розіграти з нею фіктивні заручини? Щоб наблизитись до короля демонів?

— Саме так, — видихає Ейс. — І саме цієї ночі я збираюсь використати його віру в мою маску екзальтованого набожного інквізитора, щиро захопленого його персоною аж настільки, що для мене за щастя одружитися з його донькою, аби тільки з ним поріднитись. Вони готують дещо. Сьогодні. Тут, — говорить він, вказуючи поглядом на золотий купол головної молебної зали кафедрального собору. — Черговий ритуал для послаблення печаток, який захищають наш світ від демонів. Працюючи вдвох, ми з тобою зірвемо його. Я відволікатиму, ти ж чаклуватимеш заклинання для виганяння духу з плоті, аби міцно вдарити екзорцизмом найперше Етервуда. А потім, якщо я зможу затримати Батлера достатньо довго — і його теж. Але головне — позбутися короля демонів, який керує церквою та смикає за ниточки в інквізиції. Тоді демони втратять тут свій головний козир, а я скористаюся тим, що підготував, керуючи інквізицією. Скористаюся всім своїм авторитетом. Аби без цього вилупка скерувати гнів з відьом на демонів та поступово вивести цей світ з божевілля. Тому зараз ми…

Чоловік переривається.

Бо ми бачимо, як до чорного ходу, що веде до кафедрального собору, наближаються ніхто інші, як архієпископ та підстаркуватий чоловік.

От тільки вони не самі.

З ними Верелла. Зв’язана по рукам і ногам та з кляпом у роті.