Розділ 8

Наступний ранок ніби виливає мені на голову відро крижаної води: іще до обіду до мене доходять чутки, що Джорна звільнили.

Звільнили за особистим наказом Ейса.

Не можу в це повірити. Не знаю, як це пояснити. Спершу думаю, що це просто жарт, та йду до їдальні в обідню перерву. Непомітно зазираю, виглядаючи, хто ж стоїть на роздачі… та розумію, що Джорна там справді немає. Чекаю кілька хвилин, придивляюсь, але він так і не виходить. Врешті підходжу до хлопця, який розкладає їжу по тарілкам замість нього, і прямо питаю, де мій «приятель»…

І тоді він підтверджує чутки, які я вже чула! Ще й дивиться на мене так, ніби…

Ніби я особисто причетна до звільнення його колеги!

Невже вони там вирішили, що я дізналась, що Джорн говорить про мене позаочі, пожалілася своєму шефові (який в їхній уяві чомусь мав би перейматися моїми проблемами) та вирішив вигнати його просто з моєї примхи?

Та це ж абсурд!

Ба більше, я не знаю реальної причини, чому Ейс звільнив його. Якщо дізнався про все це, якщо з’ясував, ЧОМУ я вчора плакала — якого дідька його взагалі це хвилювало? Та й навіть припускати, ніби причина справді саме в цьому — смішно та безглуздо! Начальник не те що не має до мене жодної симпатії, він же ж взагалі мене не помічає…

Мої думки неначе перечіпаються та заплутуються, коли згадую його вчорашній погляд. Те, як він дивився на мене, як стояв поряд. Як подав мені сумочку і я випадково відчула дотик його руки.

Ні, це ж просто маячня!

Повільно видихаю. Намагаюся не потрапляти Ейсові на очі до самого кінця робочого дня, а потім одразу ж іду, навіть не прощаючись з ним. Мене криє незрозумілою панікою.

Але я маю взяти себе в руки. Завтра субота. Вихідний, який офіційно я проведу, валяючись в ліжку з книгою. Проте насправді на нього в мене значно важливіші плани!

Дорогою забігаю до булочної по пиріжки та дві кави. І коли заходжу до непримітного будинку неподалік від центральних кварталів — одразу ж вручаю «один комплект» перекусу приємному молодикові, який зустрічає мене кивком за своїм робочим столом.

— Привіт, Імоджен. Ти, я бачу, як завжди — вчасно? — вітається він, одразу ж відпиваючи кави.

— І я теж скучила, Кає, — усміхаюсь у відповідь та сідаю на невеличкий диван поряд. Розгортаю власний пиріжок зі свининою та вгризаюсь в нього зубами.

Кай — він же Кайрон Грейн — мій зв’язковий, через якого мережа передає мені завдання, а я звітую, як їх виконала та що довідалась.

Можливо, моє життя стало б значно простішим, якби я запала на Кая, але на жаль, в мене до нього були лише взаємні дружні почуття.

— То що ти там підготував мені на вихідні? — питаю в нього, перш ніж знову відкусити шматок пиріжка.

— Тобі сподобається, — усміхається Кай, жбурляючи мені теку, яку я спритно ловлю. — Агенти мережі, які продовжують копати під архієпископа Етервуда, з’ясували, що він планує нічну зустріч з одним цікавим хлопцем, який саме їде до Греймура.

— Цікавим хлопцем? — я суплюсь.

— Бенджамін Батлер, вкрай ексцентричний магнат, який володіє копальнями на півночі. Зокрема, саме його родині належали шахти, розташовані в епіцентрі зони ураження під час трагедії в Сірих Горах.

— Хо, твоя правда, справді цікавий хлоп, — бурмочу, пригадуючи все те, про що говорила Верелла. А потім в моїй голові проскакує ще одна здогадка. Я суплю брови.

— Слухай, — повільно протягую, поставивши каву на стіл. — А чи часом цей «цікавий хлопець» не має нічого спільного з іншим «цікавим хлопцем»? Тобто — тим, про кого йшлося в тій розмові у кабінеті Демірона, яку я вчора підслухала?

— Дуже на те схоже, дорогенька, — Кай підступно усміхається у відповідь. — Звісно, проти нього ні в кого немає жодних доказів і офіційно жодних підозр не висували. Адже — ну ти ж не забувай! — в усьому винні відьми і лише відьми! — пирхає він, приховуючи біль.

Його сестру спалили на багатті шість років тому. Після цього Кай і доєднався до мережі. Прагнучи відплатити за неї та очистити її добре ім’я.

— Що ж, простежу за їхньою зустріччю, — киваю та повільно видихаю.

Схоже, в мене справді будуть дуже бурхливі вихідні.