Розділ 2

Ніяк не виходить вгамувати тремтіння. Я все ще непорушно сиджу на підлозі за вівтарем та наважуюсь поворухнутись, лише коли минає кілька хвилин в повній тиші. Нарешті виповзаю зі своєї схованки… і мало не падаю, відчувши різкий біль в ногах — за час, що я ховалась в тому вузькому просторі, тіло затекло.

Сідаю на підлогу та обережно рухаю ногами, розминаю їх пальцями, аби прискорити кровообіг. Треба прийти до норми, закінчувати тут і вибиратись. Очевидно, цієї ночі в кафедральному соборі трохи жвавіше, ніж зазвичай.

…Пригадую те, що говорив Ейс, і стискаю зуби.

Бовдури.

Безнадійні, сліпі кретини!

Так щиро переконані, що це, НАВІТЬ ЦЕ — справа рук відьом. І, звісно ж, вони посилять свої заходи проти нас, намагаючись виловити та винищити тих, кого іще не встигли. Або в кого тільки нещодавно прокинувся дар. Та зроблять все, щоб нових обдарованих не було кому навчати.

О так, продовжуйте в тому ж дусі, телепні! Адже саме цього ВОНИ й прагнуть!

Але в одному мій начальник таки мав рацію: те, що він описав — це справді щось нове. Принаймні, якщо судити зі знань, які нам вдалося вберегти. Знань, які інквізиція в своєму невігластві поки ще не винищила, почавши полювання на відьом майже два десятиліття тому, після тієї трагедії в Сірих Горах…

Осмикую себе, подумки нагадуючи, що зараз не час для рефлексії. Я в самому серці осиного гнізда, і з кожною секундою тануть мої шанси вибратися звідси. Тож повільно видихаю, та не підводячись, щоб дати ногам більше часу відійти — підношу до очей документи, в які жадібно вгризаюсь поглядом.

Мій відьомський дар — нічне бачення, — який я отримала разом із пробудженням сили в мої далекі сімнадцять років. Він чимало стає в нагоді з тим видом диверсійної діяльності, який я для себе обрала. Не потрібно ризикувати, запалюючи найслабші гасові лампи чи ліхтарі. Адже я прекрасно все бачу, навіть коли навколо майже повна темрява. І прекрасно можу прочитати в цій темряві, що написано на шершавих аркушах дорогого гербового паперу.

Але те, що я в результаті легко читаю за допомоги цього дару, мало мене тішить:

Вони дізналися.

Нещодавно зв’язковий переказав, що нашій мережі відомо про експерименти церковників. Експерименти, які проводяться особливою дослідницькою комісією, яку зібрав особисто архієпископ, Мікавеллі Етервуд.

Користуючись спеціальним правом, яке їм на це надавав Етервуд, вони забирали полонених відьом в інквізиторів, з камер смертників. Утримували нещасних жінок в своїх «праведних» катівнях. Та перш ніж офіційно послати їх на вогнище, проводили свої досліди.

І от днями нашій агентурі стало відомо, що один з таких довготривалих масштабних експериментів завершився, а звіти з його результатами передано архієпископові на вивчення. Я мала лічені дні, перш ніж їх перенесуть до підземних архівів першого рівня захищеності, звідки до них вже буде не дістатись. І тому сьогодні пробралася сюди.

Тепер ці документи в моїх руках, перед моїми очима.

І з них я зараз дізнаюсь, що бісові святенники знають нашу головну слабкість:

В перший день місячних відьма майже повністю втрачає свою силу. Магія поступово повертається протягом кількох наступних днів.

Також вони з’ясували і те, що рівно на середині циклу сила відьми сягає свого піку.

Прекрасно, просто чудово! Ніби нам і без того було мало проблем, так тепер ці покидьки ще й дізналися!..

Коли я продовжую читати, мене майже нудить. Просто дивом я втримуюсь, щоб не наблювати на килим архієпископа, та ковтаю жовч.

Бо…

В очах стає темно.

В цих документах написано, що якщо в середній день циклу чоловік проведе з відьмою ніч, то відчує особливу енергетичну вібрацію, яку, цитую, «ні з чим не сплутати».

І я, трясця їхній матері, уявляю лише один спосіб, яким вони могли з’ясувати цей «надійний метод перевірки на відьомство».

Виродки. Тварюки. Кінчені потвори, які прикривають церковними рясами свої злочини!

…Цікаво, а мій начальник про це знає? Чи може, справді не в курсі, чим там займалася ця особлива комісія єпископа? Які саме «експерименти» ставили під грифом «СЕКРЕТНО» над жінками, яких забирали з його контори?

Благаю, нехай виявиться, що він про ЦЕ не знав. Бо якщо знав…

Мені без того страшно і важко перебувати поряд із ним більшість часу свого життя, відколи я влаштувалась на цю роботу. Тримаюся, йду на все це, ризикую лише тому, що розумію, наскільки серйозні можливості відкриває переді мною посада секретарки голови інквізиції.

Але одна річ — постійно бути поряд з «високоморальним принциповим громадянином, який просто щиро вірить, ніби рятує нещасних відьом, отруєних демонами, та вогнем очищає їх від скверни заради спасіння їхньої душі». Та зовсім інша — розуміти, що він насправді просто садист, якому совість абсолютно не заважає дивитися крізь пальці на ТАКЕ знущання з жінок.

Я мушу з’ясувати, чи він знав. Бо якщо виявиться, що знав… присягаюсь, мені начхати на все. Якщо він знав… я… я його вб’ю.

Я не одразу розумію, що з-під маски почали витікати сльози. В останній момент хапаюсь та прибраю папери, аби ті не накрапали на них.