Розділ четвертий "Куди зник Меттью?"

Під час сніданку Ешлі сиділа за столом їдячи макарони, вона згадала що хотіла поговорити з Меттью про те що він записував у свій щоденник, Ешлі знайшла його контакт та написала.

“Гей, Меттью, ми можемо зустрітись у тебе? Я хочу про дещо поговорити”

останній раз Меттью у мережі був сьогодні о 00:56, “Можливо втомився, всеодно в школі зустрінемось”-подумала Ешлі, зібравшись в школу вона вийшла з дому, всю її дорогу до школи її не відпускало одне відчуття - занепокоєння, наче трапилось щось погане, проте все було добре, але відчуття все тримало і тримало її, коли вона увійшла у клас та сіла за свою парту  вона побачила що Меттью нема, спочатку вона не хвилювалась, може запізнився, з ким не буває, але вона всеодно вирішила написати йому.

“Все добре? Чого тебе нема в школі?”-написала Ешлі Меттью і почала чекати, сподіваючись що його не настала участь минулого учня - Джонаса.

Пройшов перший урок, другий, третій, але Меттью так і  не з’явився, тоді Ешлі почала справді хвилюватися, під час обіду вона зовсім нічого не узяла поїсти, просто сиділа за столом і дивилась на її переписку з Меттью, він так і не зайшов у мережу, тут Ешлі згадала про її розмову з ним вчора, і те як він описував зникнення свого друга.

“-та одного разу він не прийшов в школу, припинив відповідати на повідомлення, і я його більше не бачив…”

Тут Ешлі зрозуміла, що скоріш за все з Меттью справді щось трапилось, тоді її серце закалатало страшенною силою, а руки почало трясти, аж раптом вона почула біля себе чийсь жіночий голос.

-Привіт! А можна я з тобою сяду?-радісно запитала невідома дівчина, це була невисока зеленоока брюнетка з довгим заплетеним у хвостик волоссям, веснянками на обличчі і великою посмішкою.

-Привіт…Т-так звісно-відповіла Ешлі незнайомці ще тремтящим голосом.

Незнайомка сіла навпроти Ешлі зі своїм обідом, в більшості там були фрукти та овочі.

-Ти новенька в нашому класі, чи не так? Тоді вітаю, я Сінді, а ти…Ешлі?-поцікавилась Сінді-І як тобі наша школа? Тобі усе подобається? Може є щось що не подобається? А як їжа у нашій кафетерії? Мені наприклад дуже подобається!-Сідні Завалила питаннями Ешлі.

Ешлі була спантеличена таким напором з яким йшла Сінді, схоже їй дуже було цікаво знати що я думаю про школу.

–О-ох…Чесно не очікувала так багато питань…Я ж тільки недавно тут…А так ну все добре, мені подобається-відповіла Ешлі.

-Добре! Я передам це своїм батькам, вони тут вчителі! І я хочу стати як вони! Доречі, можеш дати мені свій телефонний контакт? Я впевнена ми поладим!

Ешлі, вирішила дати Сінді свій контакт.

-От, а в тебе є усі контакти однокласників?-запитала Ешлі у Сінді.

-Так!! Я з усіма розмовляю!-радісно відповіла Сінді

-Ааа…В тебе є контакт Меттью?-запитала Ешлі, вона хотіла перевірити слова Меттью, чи правда те що зниклих забувають, як це було з минулим учнем Джонасом.

-М-Меттью??-Сінді подивилась на Ешлі з нерозумінням на обличчі-в нас немає однокласників на ім’я Меттью…Може ти щось переплутала?

Слова Меттью виявились правдою, зниклих справді забувають, Ешлі була шокована цим, вона декілька секунд просто дивилась крізь Сінді, наче увесь світ зупинився, усі фонові звуки, розмови, усе затихло в розумінні того що люди тут справді зникають, але через декілька секунд вона знову повернулась у нормальний стан

-Ох…Є…В-вибач, я напевно щось переплутала…-Тихо відповіла Ешлі.

-Нічого! З ким не буває! Добре мені треба йти, бувай!-попрощалась Сінді з Ешлі.

На наступних уроках сконцентруватися на матеріалі було складно, порожня парта тільки давала знати про те що трапилось, після закінчення уроків, вона прийшла додому, Ешлі вирішила запитати у своєї матері, чи пам’ятає вона Меттью.

-Ма-а-ам-звернулась донька-а ти пам’ятаєш я вчора говорила про те що подружилась з Меттью? Хлопчиком з класу?

Мати подивилась на доньку з нерозумінням.

-Ні…Ти такого не казала, який Меттью?

-А-а-а..То напевно я переплутала щось, вибач!-закінчила розмову Ешлі пішовши до себе до кімнати. 

Повечерявши Ешлі пішла спати, вдавалось їй це все краще, проте сьогоднішня подія викликала непосильну тривогу в неї, але через деякий час вона заснула.

Їй приснився страшний кошмар, вона прокинулась у якомусь дивному темному просторі, оглянувшись вона побачила вдалині знайому фігуру, довге пряме волосся, високе худощаве тіло…

-Меттью? Меттью! Це ти?-прокричала Ешлі.

-Е-Ешлі?-Фігура повернулась обличчям, це справді був Меттью, він підійшов до Ешлі-Ешлі! Я рад тебе бачити!

-Щ-що це за місце? Що трапилось?-схвильовано запитувала Ешлі.

-В мене не так багато ч-часу! Знайди мій щ-щоденник, там є…-Меттью різко зупинився, вони почули дивні звуки, наче хтось дуже гучно топочить-О Ні! Ц-ц-це вони!

Ешлі була налякана, вона не розуміла про що говорить Меттью, раптом з нічого з’явились чорні довгі руки, вони схватили Меттью і потянули його кудись униз.

-О НІ! НІ НІ НІ! ЕШЛІ, ЗНАЙДИ ЩОДЕННИК…–прокричав Меттью перед тим як руки закрили йому рота.

-МЕТТЬЮ НІ!-Ешлі зірвалась з міста та побігла до друга, але йому вже було не допомогти.

Ешлі прокинулась о п’ятій ранку в холодному поту, серце калатало страшенно швидко,вона зрозуміла що це був кошмар, але Меттью розповідав що зниклі люди з’являються у його снах та кошмарах.

“Він говорив знайти мені його щоденник, але де?”-запитала себе Ешлі в думках.

Заснути їй не вдалось, бажання спати зникло, наче його і не було, весь цей час вона сиділа за столом дивлячись в телефон, вона зайшла в їх переписку з Меттью, сподіваючись що він все таки їй відповів, проте її сподівання розбились як скло, бо Меттью так і не зайшов у мережу, згодом вона пішла до школи.

Ешлі стояла перед дверями у свій клас, але не наважувалась зайти, щось морально просто не давало їй це зробити, це був страх? Огида? Чи почуття провини? Вона сама не могла сказати що це.