Розділ другий "Не дай їм вести себе в оману"

П’ята ранку, Ешлі прокинулась від того що її хтось штовхає в плече, відкривши очі вона побачила свого батька, низькорослого брюнета з коротким прямим волоссям і карими очима.

-Прокидайся, ми приїхали!-Будив доньку тато.

-Аааа скільки зараз часу?-Запитала Ешлі зіваючи.

-П’ята ранку зараз, доїхали в місто Ровервуд.

Ешлі неохоче встала з машини зі своєю валізою, їх машина була припаркована біля якоїсь будівлі, вона не бачила її але коли повернулася,Ешлі побачила високу білу дев'ятиповерхову будівлю, була вона не в дуже гарному стані десь злізла фабра, десь пожовтіла  а десь навіть відвалилась штукатурка від стіни.

-Це наш…Дім?-насторожено запитала Ешлі у батьків.

-Так! Гарно, правда же?-відповів батько.

-Так…Гарно..-розчарованим тоном погодилась з батьком Ешлі.

Вони зайшли у під’їзд та піднялись на третій поверх, та зайшли у квартиру номер 41, зайшовши до квартирі вони побачили велику кімнату що виконувала роль кухні та вітальні водночас, посередині стояв великий червоний диван який дивився на маленьку кухню, ця кімната вела в чотири інші кімнати, Ешлі остання зайшла до квартири, знявши одяг вона пішла оглядати дім, біля кухні вона побачила дверь яка вела у маленьку ванну, далі вона пішла у інші двері які були біля кухні але з іншої сторони.

-А це твоя кімната!-Повідомила матір Ешлі.

Це була велика кімната з двома широкими вікнами та сірими стінами, з мебелі було ліжко, шафа, комп’ютерний стіл, полиці,а також біля ліжка була дивна картина на якій була зображена жінка в якої одна частина обличчя була роботична, все це було у пилюці та павутині. 

-Чого тут усе в такій пилюці?-Запитала Ешлі.

-Бо цю квартиру довго не видавали нікому-відповів батько.

-Зрозуміло чого-сказал Ешлі подивившись на картину знову.

Вийшовши зі своєї кімнати вона попрямувала до кімнати що була навпроти її.

-Ешлі, це наша з татом кімната, там все як в тебе-відповіла мати.

-Зрозуміло..-відповіла дівчина підійшовши до четвертої двері, але вона була зачинена.

-А чого ця дверь зачинена?-запитала вона.

-Бо кімната там ще недороблена, скоро її зроблять-відповів батько-Доречі, ми вже тебе записали до нової школи, можеш сьогодні піти туди, познайомитись з кимось, оглянути її, якщо згодна йди прямо зараз, мати тобі скине геолокацію на телефон, знайди директора Алана Корнера, він усе розкаже-розказав батько.

-Ну що мені ще робити…Добре піду-погодилась Ешлі, через декілька секунд на телефон їй прийшла геолокація школи, вона знаходилась зовсім недалеко-Школа №1 імені Клейтона Сонера…Зрозуміло..

Ешлі вийшла з будинку і пішла до школи, по дорозі розглядаючи місцевість, було схоже що це місто теж доволі маленьке як і її рідне місто, проте схоже що воно дуже старе бо часто зустрічались старі будівлі.

Дійшовши до школи Ешлі побачила двоповерхову білу велику будівлю, це і є школа, вона увійшла всередину, вона потрапила у великий коридор що був заповнений учнями від самих маленьких до самих великих, хтось бігав, хтось розмовляв, читав, аж раптом серед цього натовпа з’явився високий кароокий чоловік з чорними волоссям і елегантною бородою , що був у чорному піджаку чорних штанах і гарній краватці.

-Так діти, розійшлись! Не бешкетуємо!

І як на диво всі діти слухняно відійшли до стін пропустивши загадкового чоловіка, Ешлі подумала що це вчитель і вирішила підійти за попросити допомогу.

-Перепрошую! Ви випадково не знаєте де мені знайти Алана Корнера?-запитала дівчина.

-Ну він стоїть прям перед тобою!-радісно відповів Алан.

-О! Добре! Я Ешлі Євенлі, нова учениця, мені сказали підійти до вас.

-Ооо Ешлі! Приємно познайомитись, так ми знаємо про тебе, зараз я проведу тебе до твого класу, не хвилюйся я впевнений ти поладнажш з усіма!-сказал Алан проводячи Ешлі-наша школа славиться своєю історією! Вона була побудована ще у 19-столітті і була навіть зруйнована! Але її відновили завдяки 

Клейтону Сонеру! Він зміг вговорити владу міста відновити нашу школу, тільки завдяки ньому ми зараз тут!В честь цього ми назвали нашу школу, Доречі ми справді тут, біля твого класу, заходь!

Ешлі увійшла до класу, це був маленький клас де вже зібрались усі учні що жваво щось обговорювали.

-Так! заспокоїлись!-прокомандував директор, і всі діти різко припинили свої справи і повернулись до директора-в нас нова учениця! Ешлі Євенлі, привітайте її! Сподіваюсь знайдете спільну мову! Ну а мені треба йти, Ешлі, вчитель скоро прийде, вдачі!-Побажав директор пішовши з класу.

-Привіт Ешлі Євенлі-монотонно вимовив клас.

Ешлі здалося це дивним така слухняність і повага до вчителів, згодом клас почав займатись своїми справами, вона вирішила сісти за єдину вільну парту.

Сівши за парту, справа вона побачила свого сусіда, високо худощавого синьоокого хлопця блондина який щось дуже жваво записував у свій шкіряний щоденник, вона вирішила познайомитись з ним.

-Гей! Привіт-доброзичливо привіталась Ешлі до хлопця.

-О, п-привіт Ешлі!-розгублено привітався однокласник.

-Як тебе звати? Ти в цьому місті довго живеш?-поцікавилась Ешлі.

-Мене звати М-Меттью, приємно познайомитись! Я живу тут вже давно, а ти тільки недавно переїхала?-запитав Меттью.

-Я тільки сьогодні сюди приїхала, я взагалі в шоці що мої батьки тільки вчора мені про це сказали!-емоційно розповідала Ешлі.

-Хах…Розумію, іноді батьки таке можуть зробити,я взагалі не очікував що школа так довго шукала нового учня.

-Оу…Зрозуміла, а що трапилось з минулим учнем?-розпитувала Ешлі.

-До тебе був Д-Джонас, ми були друзями майже з початку навчання разом, але одного разу він раптом…Переїхав-сумним тоном розповів Меттью.

-Ох…Сумно, але так бува, може він не вспів попрощатись з тобою…Ти не розстра….-не вспіла договорити Ешлі як в клас зайшла вчителька.

-Добрий день діти! Я почула що в нас в класі нова учениця, міс Ешлі Євенлі, мені приємно бачити нові обличчя в нашій школі, я міс Парк, вчителька англійської мови, просто послухай наш урок будь-ласка-доброзичливо привіталась висока брюнетка з довгим волоссям яку звуть міс Парк.