Розділ перший "Шлях в імлу"

Ця історія починається у маленькому містечку на узбережжі моря Англії, настав ранок, місто прокидалось, так і трапилось у одному з двоповерхових цегляних будинків на одній з численних вулиць міста.

В одній з кімнат дому, о сьомій годині ранку задзвенів будильник,прокидаючи своїм огидним дзвінном, з ліжка що стояло в кімнаті почала вставати дівчина, що незадоволено бурмотіла щось собі під ніс,

Це була низькоросла, з очима карі і довгим синім волоссям 13-річна дівчина, що стояла у своїй маленькій кімнаті застилаючи ліжко та готуючись до школи, переодягнувшись у шкільну уніформу вона побігла униз на сніданок до кухні, там за плитою стояла висока, худощава жінка блондинка з довгим волоссям і синіми очима.

-Добрий ранок Ешлі! Як ти виспалась?-радісно привіталась мати з донькою.

-Добрий мамо! Гарно, а де тато-поцікавилась Ешлі поки мати подавала їй яєчню.

-Тато поїхав по справам…Вечором буде-відповіла вона загадковим тоном і пішла з кухні. Після смачного сніданку Ешлі взяла свій рюкзак і вже хотіла виходити.

-Я пішла до школи!-Повідомила Ешлі.

-Стривай!-різко підійшла мати відсмикнувши доньку від двері-сього ти в школу не йдеш…

На обличчі Ешлі з’явилась посмішка, “-Невже вихідний!”-подумала про себе вона.

-Розумієш…Ми переїжджаємо в інше місто-різко повідомила мати доньці новину.

Посмішка з обличчя Ешлі дуже швидко зникла, вона в ступорі дивилась на матиЮ очікуючи що це просто дурний жарт.

-Я-Як це…Чого?-В шоці запитала Ешлі.

-Батько знайшов гарну роботу в іншому місті, нам дадуть квартиру також разом з роботою, це дуже гарний варіант.

Ешлі нічого на це не відповіла, вона просто стояла і дивилась крізь матір, думаючи про своїх друзів у школі, улюблених вчителів, дім, рідне місто, вона не вірила що в це все вона втратить.

-Хах…-Мати важко зітхнула-я розумію що тобі боляче це чути і це для тебе шокуюча новина, проте треба це просто прийняти, ти звикнеш, підеш у нову школу, знайдеш нових друзів, і все буде добре-намагалась заспокоїти доньку-збери сьогодні речі, відправляємось сьогодні вночі, так ми вспіємо до світанку доїхати.

Ешлі шокована пішла в свою кімнату, вона кинула рюкзак но підлогу і сама впала на ліжко, вона просто лежала і дивилась на стелю, обдумуючи усе, так вона пролежала три години. Проте згодом вона почала щось робити, спершу вона зайшла в телефон і вирішила розповісти цю новину своїй найкращій подрузі.

“Привіт Медді”

“прів Ешлі!”

“Як справи”-поцікавилась Ешлі

“Та норм в школі на перерві”-Відповіла подруга

“В мене є сумна новина для тебе…”

“Ойойой що таке? Кажи”
Ешлі розповіла про переїзд, і що вона їде вже сьогодні вночі.

“ЩО?!?!? Я В ШОЦІ, чого твоя мати раніше тобі не сказал…Давай зустрінемось!”

“Вибач я напевно не зможу…Весь день буду речі збирати”-Відповіла Ешлі.

“блііін я в шоці, жаль((”

“Я теж…(”.

Вона дістала свою валізу і почала збирати свої речі, фотографії з друзями, подарунки, інше, так пройшло декілька годин. аж раптом мати покликала Ешлі униз.

-Ешлі! До тебе гості!

Ешлі дуже здивувалась, “Хто ж до мене прийшов?”-запитувала вона себе, після того як вона спустилась до вхідної двері та відчинивши її, вона побачила дівчину того ж віку що і вона, це була Медді-найкраща подруга Ешлі, вона була кароокою брюнеткою що була вищою за нею, Ешлі здивувалась побачити свою подругу в неї.

-Медді?

-Ешлі! Вибач що так неочікувано прийшла-вибачилась подруга-але я просто не могла не попрощатися з тобою.

-Медді…Я не знаю що сказати…Дякую!

-Мені так сумно що ти переїжджаєш, але це не кінець нашої дружби!-заспокоїла Медді Ешлі, тут вона дістала з карману маленьку білу коробку і передала її Ешлі-бережи це, будь-ласка-загадково сказала Медді обняв свою подругу-Вибач, мені треба йти, вдачі тобі.

Ешлі не знала як їй віддячити і що сказати, вона ще декілька хвилин дивилась за силуетом подруги що повільно уходив, згодом вона пішла далі збирати речі.

Вже вечором коли вечором валіза була зібрана, Ешлі сіла на ліжко і вирішила подивитись що в тій коробці що подарувала їй Медді, вона узяла коробку у руки та відкрила її, там був кулон у вигляді маленького золотого серця, також разом з кулоном була маленька листівка.

“Ешлі, хай цей кулон завжди нагадує про нашу дружбу, ти найкраща моя подруга, я бажаю тобі щастя, сподіваюсь ми скоро зустрінемось-твоя Медді”.

Ешлі прочитала лист і одягнула кулон на шию, а потім вирішила трохи поспати, дорога буде складною.

О першій години ночі її розбудили.

-Пора, тато вже в машині чека-відповіла мати.

Вона одяглася, узяла валізу і пішла в машину, з кожною проїханою домівкою вона думала про тих друзів з якими не вспіла попрощатись, про те що можливо вона покидає своє рідне місто назавжди, вона просто дивилась в порожнечу і згодом вона заснула.