185 і 188 сторінки

Френк зупинив ягуар і поглянув у глиб парку, ніби сподівався побачити крізь густі крони дерев і густо насаджених кущів сам осередок парку. Він вийшов з машини і, не оглядаючись, подався до того місця, яке Корс називав мертвою точкою. Що його сюди привело,  він і сам не знав. Біля величезного дерева, що самотньо росло посеред галявини, стояв гурт людей. Двоє чоловіків похилого віку спостерігали, як молода жінка ходить довкола стовбура, а дві молоді пари ніби дають їй поради. Придивившись уважніше, Френк упізнав в одній дівчині полонянку Сюзанну, а в іншій дівчині - журналістку Меллі Дью. Що вони тут роблять? - заметушився Френк і раптом побачив, що до нього прямують двоє вершників-поліцейських. Френк несвідомо позадкував у бік розлогого дерева і зненацька почув молодий чоловічий голос, що викрикував:

-Схопіть його, це злочинець!

Френк повернувся і вздрів молодика, який однією рукою відштовхував собі за спину Меллі Дью, а іншою кликав поліцейських. Двоє похилих людей оглянулися, побачили Френка і у довгого в руках з’явився кольт. Френк розгублено оглядівся і подумав: “Ось і відкрив своє агенство!”, та ні, він просто так не здається, і чоловік, підскочивши до самотньої дівчини, що ніби завмерла біля дерева, схопив її ззаду за руки і, наче щитом, прикрився від нападників.

-Ні, Мерібет! - вигукнув довгий чоловік і кинув зброю на траву.

Френк, задкуючи, тягнув за собою дівчину і до нього повільно доходило, що живий щит, яким він прикривається від зброї поліцейських, це саме та дівчина, на яку полював Корс. От життя незбагненне, які фокуси викидає, коли на це не очікуєш. Спина Френка вже давно мала впертися об  стовбур дерева, а натомість на цю задкуючу пару несподівано впала темрява і приховала від їхніх поглядів парк і натовп, що вже збігався на видовище.

-Де вони поділися? - здивовано вигукнув Вік. - Що це за фокуси?

-Навряд чи це магія Коперфільда! - стримано озвався Джеймс Олсон, лише він розумів, що відбулося. Нападник опинився у вході в інший світ тільки завдяки присутності Мерібет. - Вікторе! - звернувся він до молодика. - Треба розігнати цю юрбу, нам не потрібні свідки, і залагодь з поліцейськими.

-Але що відбувається? - вигукнув Френсіс, - Куди поділася Мерібет?

-Я пообіцяв Мерібет не розголошувати її таємницю! Коли вона повернеться...

-Коли вона повернеться!? Звідки? Коли? - почулися запитання звідусіль.

-Панове, заспокойтеся! - тихо застеріг Джеймс Олсон. - Давайте повернемося на ранчо і там дочекаємося Мерібет. Якщо вона дійсно захоче повернутися, ми скоро її побачимо. Я знаю, що говорю! Послухайтеся мене, - і про себе тихо додав. - Сподіваюся, дочко, ти стрінеш там свого Роберта!

Френк відпустив Мерібет і здивовано роззирався на всі сторони. Дівчина мовчки спостерігала за чужинцем. Нарешті, коли він опанував себе і поглянув на неї, Мерібет промовила:

-То ви згодні стріти свою долю?

-Про що ти кажеш? - запитав Френк, роззираючись у пошуках виходу, але бачив лише темні стіни.

Мерібет промовчала і подалася до стіни, Френк не відставав від неї і хоча з острахом, але пройшов за нею крізь стіну і опинився у злегка освітленому коридорі. Вони пройшли кілька кроків по щоразу більш освітленому тунелі, Мерібет першою, а Френк позаду неї. Несподівано дівчина зупинилася і відійшла вбік. Попереду маячила кремезна статура високого чоловіка, Френк зробив кілька кроків у його напрямку і коли світло впало на неголене висушене вітрами обличчя чоловіка, Френк несвідомо зробив крок назад і, вилупивши від шоку та здивування очі, прошепотів:

-Дайрон, ти!?

Несподівано двоє провідників зникли у тьмяному тунелі, а із-за стін почали доноситися тривожні крики.

-Стрейнджере!? - вигукнув Сем. - Що відбувається!?

Його товариш спантеличено розглядався у обидва кінці тунелю і лише від здивування здвигував плечами. Сем пробігся далі по тунелю, але, не зустрівши нікого, повернувся назад до Стрейнджера, той лише незрозуміло тупцяв на місці.

-Повернемося у ту печеру, де були люди? - запропонував Сем.

Але Стрейнджер похитав головою і промовив:

-Якщо нас залишили одних, то сталося нещастя. Ми повинні вибратися з цього тунелю самі, я знаю дорогу до магнані. Вірте все нам пояснить.

Зненацька земля під ногами задрижала і від стін, що їх оточували, випромінюється енергія. Сем і Стрейнджер відчули, як крізь їхнє тіло пройшов струм, що спочатку накотив на них вогненний жар, а потім остудив їх тіла. Сем знеможено опустився на землю, хукаючи  у замерзлі долоні. Стрейнджер прихилився було до стіни, але обпікся, стіна неначе горіла темним вогнем. Несподівано почулися швидкі кроки людини, і перед товаришами появилася сіра постать.

-Вам не можна тут перебувати, - видихнула вона, - тут ви загинете! Біжіть до магнані!

-А що сталося? - пересиливши біль у руці, спромігся запитати Стрейнджер.

-Ардейль розпочав битву!!! - промовила сіра постать і зникла.

Це була грандіозна битва! Кондори нападали на усіх звідусюди і якби не їхня армія драко, а також основна сила гори Ардейль, то вони  б перемогли. Але час від часу, коли Роберт перезаряджав рушницю, він кидав погляди вниз і бачив, як тангуси билися пліч-о-пліч з хардами, як таєрси збивали величезних птахів стопудовими брилами з небесної височини, а піші воїни добивали кондорів. Багато лоусів загинуло від розлючених кондорів, які гострими кігтями зривали із спин драко їх вершників, але драко, який втрачав свого вершника, не залишав поля бою, а віддано, можливо до самої своєї смерті, боровся із чорною хмарою. І вони перемогли! Лише якась жменька  залишилася від величезної хмари кондорів. Змахуючи від натуги своїми широкими крилами, вони подалися геть, а їм вслід сипалися промені Ардейля.