182 і 185 сторінки

Наближався вечір, а Френк сидів у своєму новенькому чорному ягуарі і дивився з пагорба, як заходить сонце. Час зібрання приближався, але Френк не наважувався завести двигуна. Корс часто хвалив його за пунктуальність, але цього вечора Френк із острахом дивився, як хвилинна стрілка повзе до часу зустрічі на дачі у Корса. Його інтуїція йому підказувала, що небезпечно, що не варто ходити на цю зустріч, але ж він пообіцяв, що прийде, але ці кляті собаки не давали йому спокою, а ще ні з того ні з сього Корс назвав Френка своїм заступником. Але який заступник після провальної справи!  Меллі Дью і досі на волі! Френк витягнув із бардачка бінокль і навів лінзи на дачу Корса! Здавалося, що там усе спокійно, але  інтуїція його ще ні разу не підводила. Має бути лихо, говорив він собі. І лихо сталося. Від побаченого Френк аж зітхнув з полегшенням. Знову вдалося оминути небезпеку! Патрульні машини оточували дачу з різних сторін, з машин вискакували поліцейські і бігли у будинок. Але ж де ці кляті ротвейлери, що мали охороняти дім від чужинців. Навіть на цій віддалі Френк чув постріли. Незабаром з будинку почали виводити людей. Серед полонених Френк впізнав Корса. Оце так! Впіймали самого ватажка групи, якого знало майже пів міста. Френк нарахував п’ятьох чоловіків, отже, інші були або поранені, або убиті. Та Френк все не покладав бінокля, хоча швидко сутеніло, але він намагався знайти цих вшивих шавок, на яких так покладався Корс. І тут Френк побачив незбагненне, він аж очі протер від несподіванки. Із-за кущів з’явився чоловік, за яким пленталися усі їхні вартові собаки. Навіть полонені зупинилися, побачивши це диво, а Корс щось вигукнув, перш ніж його посадили в машину. Отже, все закінчено, подумав Френк, діяльність Корса закінчилася і навряд чи скоро він звільниться, а зараз час подумати про себе. Його поліція не знає, його ніхто не бачив, отже, можна не лякатися кожної тіні, кожної людини чи поліцейського, який його впізнає та арештує. Він вільний і спроможний робити все, що заманеться.

-Так! - голосно промовив Френк до самого себе. - Час відкривати детективне агенство. Грошенята дозволяють! Ха-ха!!!

Капітан Хейдок підійшов до Віка і прошепотів:

-Вікторе, твій зоряний час настав, покажи-но нам свій фокус!

Вік обережно переліз через огорожу і стиха свиснув, тут же із-за кущів вибіг величезний чорний ротвейлер із розкритою пащекою. Але, побачивши Віка, собака закрутився на місці і несподівано сів на траву, висолопивши язика і намагаючись від радості вертіти своїм куцим хвостом. Собака загавкав з якоюсь радісною одержимістю і незабаром довкола Віка сиділи усі чотирилапі охоронці дачі Корса. Поліцейські ошелешено спостерігали, як Вік гладив цих жахливих псів. Нарешті капітан Хейдок отямився і велів атакувати будинок. На його заяву вийти з будинку і здатися, оточені відповіли шквальним вогнем, але скоро групі захвату вдалося непоміченою вдертися у будинок і зв’язати самих наглих злочинців. Коли Вік побачив Корса, він вийшов із кущів, ведучи за собою собак. Корс поглянув на Віка і голосно вигукнув:

-Не тільки у моїй країні люди наділені божественним даром. В тебе теж є дар! Не загуби його, хлопче!

Корса посадили в машину, але він все оглядався і дивився на Віка, поки машина не зникла за рогом. Потім в будинку зчинилася бійка, яку зупинив постріл із револьвера і з будинку вийшов капітан Хейдок.

-Він мені щоку роздер, - промовив капітан, намагаючись зупинити кров, що текла із глибокого порізу на щоці, - і хотів очі видряпати. Прийшлося пристрелити! Він дійсно божевільний.

-Хто!? - запитав санітар, який підскочив до капітана на допомогу.

-Та той шалений Дрейк Гаррісон!

-Ви його вбили? - почувся жіночий голос.

Вік повернувся до дверей будинку і побачив Меллі Дью!!!!

Мерібет вийшла із просторого лімузину, двері якого галантно відкрив Гарольд. Вона роззиралася довкола і не могла надивуватися.

-Погляньте, Джиме! - голосно звернулася Мерібет до свого супутника. - Це таке ж саме ранчо, з якого ми щойно прилетіли. Хіба це не диво!

-Мерібет!? - пролунав здивований голос в неї за спиною.

Дівчина круто розвернулася і стрілася поглядом із Френсісом. Вона згадала, що колись була закоханою в цього чоловіка, але зараз це почуття переросло у щиру дружбу.

-Я рада тебе бачити, Фрі! - і вона голосно розсміялася, кружляючи по ранчо.

Несподівано вона вздріла огрядного чоловіка, який посміхався до неї, і зупинила свій шалений вальс.

-Френсісе! - крикнув огрядний чоловік. - Поглянь сюди!

І чоловік відступив, із-за його спини вигулькнула тендітна постать у світлому платті. Це була Сью! Яке ж було здивування Мерібет, коли вона повернулася із радісною посмішкою до Френсіса і побачила за його спиною таку ж саму тендітну постать у світлому платті. За спиною у Френсіса теж стояла Сью!!! По здивованому обличчі Мерібет Френсіс відчув неладне і повернувся, щоб і собі побачити у себе за спиною Сью. Він переводив погляд з однієї дівчини на іншу, але ніяк не міг збагнути, що це за марево коїться з ним.

Огрядний чоловік наблизився до Мерібет і весело промовив:

-Дозвольте відрекомендуватися! Торнтон де Бомануар, я дідусь цих прекрасних створінь! - і він вказав на дівчат, що зійшлися разом перед здивованим Френсісом.