169 і 175 сторінки

Орджіна повернулася до Клер і промовила:

-Щойно мій батько повідомив, що вирішено напасти на зграю кондорів.

-Як? Їх же так багато? - запитала приголомшена Клер.

-Вовків боятися - в ліс не ходити! Погодься зі мною, якщо ми дозволимо цій хмарі кондорів вільно літати, у нашому світі не знайдеться місця для нас самих.

-Але раніше...?

-Раніше їх було мало і ми мирилися, але не зараз. Батько попросив повідомити, що атакувати кондорів ми збираємося на світанку.

-Ми будемо там! - рішуче відповіла Клер.

-Та хочу вас ще попередити, що, можливо, я кажу можливо, там будуть і харди!

-Харди!? - здивовано вигукнула Клер. - А вони яким чином сюди причетні?

-Коли нам усім загрожує небезпека, то немає місця для ворожнечі. Ти повинна донести цю суть до інших тангусів. Вони тебе послухають. Коли у нас усіх з’явився спільний ворог, то нам усім слід об’єднатися. Ти мене почула? Якщо так, будьте завтра на світанку біля узвишшя Ардейля. А мені слід вирушити до хардів!

Один за одним розвідники доповідали, що у східному напрямку над горою літає безліч кондорів. На запитання: “Звідки вони з’явилися?” не було відповіді. І тут ще ця Рет, яка принесла якогось голуба і все торочить, що знає, де знаходиться табір тангусів. Вона звичайно її уважно вислухала і запам’ятала дорогу до табору, так, на всяк випадок, а раптом це правда. Та ці кондори не давали їй можливості зосередитися.

-Здраствуй, Едер! - почувся голос із-за спини, і правителька хардів різко розвернулася.

Біля палатки стояла висока людина, загорнута у чорний плащ.

-Ти не впізнаєш мене? - знову озвалася людина.

-Хто ти? - запитала Едер і подивилася на всі боки, чи немає якої небезпеки. Обабіч неї тут же з’явилося четверо хардів зі зброєю в руках.

-Оце вже зайве, - промовила людина і різко скинула каптур, з-під якого полилося по плечах золотаве волосся. - Я - Орджіна!

-Магнані! - зневажливо вимовила Едер.

Почувши це, четверо хардів переглянулися поміж собою і відступили на пів-кроку. Едер навіть бровою не повела, хоча така поведінка підвладних дуже її розгнівила.

-Появилася? Сама, без запрошення, і шукати її не треба. Схопити її! - наказала Едер, але харди лишень переминалися з ноги на ногу. - Ви мене не чули?

-Зачекай, я до тебе у справі! - промовила Орджіна. - На світанку ми збираємося атакувати кондорів.

-Що!? - озвалася приголомшена Едер.

-Там будуть усі, тангуси, магнані. М и хочемо, щоб і ви були там. Нам слід забути про всі негаразди поміж собою, об’єднатися хоча би на час знищення спільного ворога.

-Не може бути ніякого об’єднання, - різко вигукнула Едер і звернулася до своїх підопічних. - А ви, якщо зараз же не виконаєте мій наказ, усіх відправлю на Крісло Веселощів. Живо!!!

Харди кинулися було до Орджіни, але вона враз зникла, і харди розгублено крутилися навколо. Едер з досади махнула рукою і вигукнула:

-Всім готуватися до походу!!!

Із-за палатки стрімко вибігла Рет:

-Невже ти збираєшся їм допомогти, - розлючено розкричалася вона, - таки правда, що той чоловік відкрив рану у твоєму черствому серці і тепер ти біжиш до них на перший ж їхній поклик. Я не дозволю тобі цього!

-А що ти зробиш, стара відьмо! - якось вмить заспокоївшись, промовила Едер. - Ти справді мене не знаєш, інакше б так не каркала у мене під ногами. Я збираюся виступити у похід і я виступлю з усіма, з ким забажаю. А ти, що увесь час любиш підслуховувати, пропустила одну важливу деталь. Ця магнані вважає себе найрозумнішою, але останнє слово буде за мною. На світанку всі тангуси будуть десь там, біля гори, але жінок і дітей зі собою вони не візьмуть. Тепер ти мене зрозуміла?

-О-о-о!!! Ти гідна донька своєї матері, - радісно вигукнула Рет. - А ми спокійнісінько підемо у їхній табір і переб’ємо усіх. Навряд чи вони виставлять охорону, а якби і так, жменька тангусів не встоїть перед усім військом хардів. Ти великий стратег! Піду готуватися.

-Іди, іди! Ще подивимося, хто кого! - загадково прошепотіла Едер.

На світанку величезна армія хардів на чолі з Едер вийшла на узлісся. Те, що вони побачили, їх приголомшило, забрало мову буквально в усіх. Едер із змішаним почуттям страху та захоплення  дивилася, як над горою кружляють тисячі і тисячі кондорів, а з іншого боку над лісом зависла зграя драко, з крихітними чоловічками на спинах. З лісу виступили тангуси, хто верхи, хто пішим ходом підступали до узвишшя гори. Обабіч них йшли дерева, тат-так, саме дерева, двоногі та дворукі, які несли із собою каміння. Мабуть, ці останні вплинули на рішення Едер, вона повернулася до своїх воїнів і запитала:

-Як ви гадаєте, нам слід до них приєднатися, щоб битися пліч-о-пліч проти спільного ворога?

І відповідь пролунала одноголосно:

-ТАК!!!

Роберт, який сидів на спині драко позаду Дуорфа, спостерігав за тим, що коїлося внизу. Таєрси несли із собою каміння, щоб кидати ними у кондорів, хоча біля гори було повно різного каміння, але вони несли ще на всяк випадок, а раптом кондори нападуть на них по дорозі до гори. Тангуси, всі як один, озброїлися рушницями і ще дехто прихопив із собою лук із стрілами, лише одиниці мали самостріли, причеплені до сідла. В цю мить Роберт пожалів, що бластер згорів у печері, а як би він зараз пригодився. Згадавши про бластер, він згадав і про Мерібет, згадав ту мить, коли вона зникла, і біль втрати вийшла назовні глухим стогоном, але Роберт силою волі приглушив його і міцніше стиснув рушницю. Лоуси мали при собі тоненькі трубочки, у які закладалися стріли із сильною отрутою, але вони більше покладалися на своїх крилатих друзів.