155 і 160 сторінки

Щось сталося! Її вартові посхоплювалися із місць. Мерібет теж стривожено розглядалася довкола та ніяк не могла зрозуміти, що так наполохало каулів. Несподівано ієрогліф на стіні засвітився, сріблясте світло освітило печеру так яскраво, що Мерібет зажмурилася, а коли  відкрила очі, побачила перед собою Роберта та Орджіну, які стояли спинами до неї. Краєм ока вона побачила, як каул почав повільно піднімати руку.

-Роберте, стережись! - розпачливо вигукнула Мерібет.

Він ще не отямився від яскравого світла, яке щойно осліпило його, як позаду почувся жіночий розпачливий крик. Роберт стрімко розвернувся і перше, що він побачив - це очі Мерібет. Вони світилися радістю і водночас тривогою.

-Мері..., - почав було говорити Роберт та тут обабіч дівчини постали двоє каулів, і Роберт насторожився.

-Нарешті ми дочекалися вас, - промовила одна сіра постать із направленою в сторону Роберта рукою.

-Ми вже тут засиділися, - вторив першому другий каул. - Утікаєте від наших побратимів? Мабуть, і не сподівалися нас тут побачити?

-Чого ж, - стримано відказав Роберт. - Нам багато розказали про ваші подвиги тут.

-Раз ви тут, Храм Мрій - наш! - радісно вигукнув перший каул.

-Чому ти так вирішив? - скептично запитав Роберт.

-А хіба - ні? - нерішуче запитав другий каул.

-Хіба ви не знаєте останніх новин? Ви здалися нам та уклали мирний договір. Усіх зачинщиків було покарано.

-Це неправда!? - злісно вигукнув перший каул.

-Ти так гадаєш? - усміхнувся Роберт і стрімко витягнув із-за паска бластер. - А це, як ти гадаєш, де у мене взялося?

Побачивши бластер, каули відсахнулися, але рук, чи то рукавів не опустили.

-Звідки це в тебе? - запитав перший.

-Я здолав одного з вас, а інші здалися без бою. І ця штука перейшла до мене.

-А ти знаєш, як нею користуватися? - знічено запитав другий.

-Звичайно, ваш генерал мені показав!

-А! - посміхнувся перший каул. - Він не міг тобі це показати, тому що ні разу не тримав його в руках. Ха-ха! Хотів обдурити нас, та це тобі не вдалося.

Поки тривала ця перепалка, Роберт стривожено поглядав на Мерібет. Каули оточили її з двох боків і, здавалося, не мали наміру відпускати.

-Та, якби там не було, - промовив перший каул, - за брехню я тебе покараю. Я бачу, ти турбуєшся про долю цього дівчиська, значить, тобі буде боляче, якщо ти її втратиш. Так?

-Не смійте чіпати Мерібет! - зловісно прошепотів Роберт.

-Що ти там сказав? Як ми налякалися, - іронічно вигукнув перший каул. - Ну що ж, тоді тримай її!

І з цими словами каул штовхнув Мерібет до стіни. Щоб не впасти, дівчина витягнула руки і вони торкнулися ієрогліфа. Крик розпачу пролунав у печері, та Мерібет його не почула. Щойно вона торкнулася ієрогліфа, як тієї ж миті зникла, наче її тут і не було.

-Ні! - розпачливо закричав Роберт. - Ні!!!

Десь, хвилини через три Роберт повернув свій очманілий погляд до веселих каулів і вистрелив у них з бластера. Червоний промінь охопив двох каулів у вогняне кільце. Бластера з рук Роберта вирвало і, наче з допомогою магніту, кинуло у центр червоного кільця. Роздався вибух, і печеру заповнив задушливий дим. Орджіна, яка досі стояла в стороні, схопила Роберта за руку і витягнула з печери. Він ледве йшов та тільки вдихнув свіжого повітря, повернувся до сестри і благально запитав:

-Ти ж її відчуваєш? Адже так, сестричко? Скажи, будь-ласка!

Орджіна мовчала. Відтоді, як Мерібет торкнулася ієрогліфа, якась сила наче обрубала зв’язок між нею та Мерібет. Вона лиш журливо похитала головою. Слова не давалися їй. Уперше в житті хотілося плакати. Там у печері вони не змогли допомогти Мерібет і вона загинула просто у них на очах. Орджіна чудово пам’ятала слова батька: ієрогліфа не може торкатися рука чужинця, тому що на нього чекає миттєва смерть, або він порине у далекі світи. Орджіна поглянула на брата, а той сидів на землі, схиливши голову. Треба допомогти йому, розрадити, втішити, але як, як сказати йому, що Мерібет вже не повернеться, що вона померла для нього НАЗАВЖДИ, як?

Він йшов за ним із самого початку, ті двоє бездарів лише спростили його задачу. Його жертва не помічала за собою стеження, саме такого хитромудрого. І як тільки вона додумалася до такого? Та не йому про це гадати. Вона поставила перед ним завдання і він виконає його, хоч би там що. Він бачив, як два сліпих коти лізли у пастку, але й не думав їх зупинити чи застерегти. Це не входило у його плани, хоча й вони були з одного табору. Вони мають самі розібратися з тим, що з ними трапилося. Та він, він ніяк не міг зрозуміти того, що сталося. Дерева оточили їх, та він чув їхній крик, отже, вони ще живі. Та чи надовго? Проте, яке це має значення, його жертва розслабилася, та все-таки йому слід остерігатися. Той здоровань, що так невчасно з’явився біля його жертви, непримітно розглядався довкола. Може, він якось себе викрив, але це неможливо, він був таким обережним. Та й вона сказала не показуватися, бити лише в тому випадку, коли буду готовий і щоб мене не помітили. Так! Вона хоче його убити, тільки навіщо їй це. Проте, це не його діло. Його діло не висовуватися, та коли прийде момент, тоді убити його. Він має убити його замість неї. І він зробить це, він уб’є Сема!