150 і 155 сторінки

Сем їхав долиною, зрідка кидаючи погляди довкола. Його думки були невеселі. Він би дорого заплатив, аби саме зараз ні про що не думати. Долина купалася у сонячних променях, рідкі кущики виблискували зеленими листочками, навіть мустанг немов би відчував цю благодатну феєрію і біг, наче злегка пританцьовуючи. Тільки на чолі Сема зійшлися зморшки, ніби він обдумував якусь складну математичну теорему. Його мучили думки про долю Мерібет та Роберта, хоча за хлопця він менше переживав. Той виріс у цьому світі і вже багато через що пройшов, незважаючи на свій вік. А от Мерібет, вдруге увійшовши в цей світ, знову умудрилася ускочити в халепу. Хоча, що з нею трапилося насправді, Сему залишалося лише здогадуватися. Тут він згадав про Орджіну і зморшки трохи розійшлися, та не встиг він відчути певну полегкість від тривожних думок, коли відчув чийсь погляд. Він стрімко повернувся та лиш уздрів  неподалік табун мустангів.

-Я не міг помилитися, - пробурмотів він до себе. - Це почуття мене ще ні разу не обманювало. Невже Едер не прислухалася до моїх слів і знову відправила назирці за мною своїх посіпак. Та я їх не бачу. Куди вони могли сховатися у цій долині? Ні, не бачу.

Сем ще кілька разів обстежив долину і махнув рукою.

-Гаразд! - вимовив він. – Давайте, пограємося!

І мустанг рванув вперед.

Чоловік сидів на самісінькій верхівці велетенського дуба і спостерігав за Семом, а той гнав свого мустанга прямо до нього, до його спостережного пункту, а за мустангом, ледь встигаючи, гналися двоє хардів. У них була нелегка задачка, їм приходилося щоразу ховатися, як тільки-но Сем оглядався. Вершник наближався, і чоловік поспіхом зісковзнув з дерева на землю. Коли Сем побачив, що попереду з’явилася людська постать, тут же потягнув на себе вуздечку, вимагаючи, аби мустанг спинився. Кінь встав на диби і чуть було не скинув з себе вершника. Швидко оговтавшись, Сем схопив рушницю і націлився у незнайомця. Чоловік підняв руки і підійшов ближче. Це був Стрейнджер!

-Андере! - звернулася Орджіна до дядька. - Перед тим як ми вас залишимо...

-Ви хочете кудись іти? - здивовано запитав він.

-Так! Адже, в нас є родина. Там чекає наш батько! - відповіла Орджіна. - Він з нетерпінням нас очікує.

-Але як же Храм Мрій!?  -стурбувався Андер.

-Я знайшла собі заміну. Виявляється, у вашому селищі є ще одна повелителька Храму.

-Повелителька!?  -здивувався Андер.

-Це трішки не те слово, яке б підійшло дівчині, яка підкорила серце Храму Мрій, яка заставила його пробудитися зі сну, якій вдалося показати людям справжню силу Храму.

-І хто це? - з нетерпінням в голосі запитав Андер.

-Це Венді!

-Хто це?

-Їй усього лише шість літ!

-Шість!?

-Саме так. Але не сумнівайся у її дарі. Я знаю,  що кажу.

-Ти її вже перевірила?

-Ще ні!

-І ти не сумніваєшся?

Орджіна весело посміхнулася? В її очах спалахнув грайливий вогник.

-Ви можете самі у цьому переконатися. Сьогодні опівдні Венді буде у Храмі.

-Невже це правда?

-Я не буду повторюватися.

-Це неймовірно!

Опівдні у Храмі Мрій зібралося чималенько люду. Перед самим входом у священне місце стояла Орджіна та маленьке дівча.

-Настав твій час, Венді! Заходь, люба! Не бійся!

-А я і не боюся! - сміливо одказала дівчинка.

Вона увійшла усередину - і Храм освітився золотистим світлом. Він сам відчув її сутність. Залунала музика - і Венді закружляла у танку. У повітрі почали з’являтися квіти, трохи схожі на ті, що мороз малює узимку на вікні, проте ці були різнокольорові, від них йшов п’янкий аромат, який заповнював усе єство тих, хто відчував його.

Коли Венді вийшла з Храму, люди не стрималися і зааплодували їй. Орджіна посміхалася.

-Ми можемо повертатися, Роберте! - Звернулася Орджіна до брата. - Тепер тут панує гармонія!

-Я згоден з тобою, сестричко! - Відказав Роберт.

-Діти мої! - розчулено промовив Андер. - Ми ніколи не забудемо того, що ви для нас зробили. Ми завжди будемо раді бачити вас. Будь-ласка, не забувайте нас!

-Привіт, Семе! - вигукнув Стрейнджер. - Не сподівався мене тут побачити? – і, не даючи тому відповісти, додав. - А за тобою хвіст!

-Та знаю я про них, - махнув рукою Сем. - Думав, що зможу збити їх зі свого сліду, але, незважаючи на всі мої викрутаси, вони і надалі позаду мене. Немов приклеїлися!

-Так! Круті хлопці!

-Набагато кращі за попередніх.

Стрейнджер підняв брови та нахилив голову:

-Я щось пропустив?

-Коли буду мати вільну хвилинку, розповім тобі усе до дрібниць. А зараз нам слід позбутися їх.