145 і 150 сторінки

Мерібет раптом здригнулася і прокинулася. Вона не одразу зрозуміла, що хтось стоїть навпроти і дивиться на неї. Серце зробило кілька судорожних ударів і завмерло. Величезний таг стояв навпроти і його довгі ікла виблискували під тьмяним місячним сяйвом. Його очі палахкотіли, неначе два смолоскипи у темній печері. Мерібет не могла відвести від нього погляду. Цей погляд навіть думки загіпнотизував, дівчина зовсім не думала про втечу. Єдина думка, що вирувала у її голові лише про те, що вона вперше бачить такого великого тага. Але у звіра було простіше мислення. Він бачив перед собою легку здобич, яка навіть не поривалася втікати. Таг зробив крок до Мерібет і завмер, але дівчина сиділа нерухомо. Звір знову зробив крок, і тут яскрава блискавка оповила його довгу шерсть. Таг із диким вереском підскочив і почав крутитися на місці. Мерібет отямилася і тепер із жахом спостерігала, як дика тварина поривалася загасити вогонь, що палав у неї на спині. Потім таг кинувся у свою нору і зник з очей Мерібет. Вона оглянулася і побачила двох каулів, один з яких  пройшов повз неї і опинився біля нори, другий став навпроти дівчини і промовив чистою англійською мовою:

-Ти зараз побачиш, що ми робимо з тими, хто не скоряється нам.

Каул, який стояв біля нори, підняв свій рукав, і у нору понеслася одна блискавка за іншою. З нори почувся жахливе виття тага, а за секунду - тоненький писк, і раптом з нори потягнувся запах горілої шерсті та м’яса. Потім все так же раптово замовкло. Каул підійшов до Мерібет і його каптур націлився на неї, а наступної миті дівчина побачила, як його рукав підноситься у її напрямку.

-Ні! - скрикнула Мерібет.- Не треба!

Але каул не спинив свій рух.

-Я не буду більше тікати!- прошепотіла благально вона.

Каул різко повернувся до неї спиною і пішов вперед вздовж ущелини. Мерібет поглянула на другого каула, підвелася і попростувала за першим.

-Чому ж ви хотіли мене вбити? - запитав Сем.

Тепер його становище різко змінилося: із жертви він перетворився на поважну особу. Кілька жінок крутилося навколо нього, аби прислужитися, його поранене плече вже було турботливо перев’язане, сам він напівлежав у зручному кріслі, а стіл навпроти аж тріщав від різноманітних страв. Едер сиділа по інший бік столу і сумно поглядала на усю цю біготню. Коли Сем вдруге повторив своє запитання, Едер важко зітхнула і промовила тихим голосом, який  то зростав від безсилої люті, то смиренно стихав.

-Як тільки ти залишив табір, у нас почалися нещастя. Мого вороного отруїли, дівчина пішла за водою і втопилася в річці, її пішли шукати і чоловік зламав ногу, другий так покалічився, що на наступний день помер. Дрейк втік. Рейдж зник. Я відправила за тобою свого слідопита, але я й не гадала, що тоді я бачу його востаннє. І нарешті зник мій брат – Корс. А нещодавно з’явилися двоє в чорному - і вони одним помахом руки вбили кількох наших чоловіків. Мене мій власний народ звинуватив у зраді. Що після всього цього я мала думати про тебе. А потім якось само собою стало зрозумілим, що у всіх наших бідах винен ти.

-Само собою, кажеш? - іронічно запитав Сем. - А я гадаю, що це твоя мати Рет мене обмовила перед усіма, а в першу чергу перед тобою.

-Та як ти можеш? - спалахнула Едер.

-Облиш! - спокійно відказав Сем. - У вашій ситуації я розібрався за кілька секунд. Просто ви не бачите того, що лежить на поверхні. Я тобі дещо поясню. Дрейк втік – це зрозуміло. Після всього того, що з ним трапилося, і дурень зробив би усе, аби тільки позбутися вашого товариства. Рейджа забрала Мерібет. Це її батько! Корс сам втік із табору після ганьби, якої він зазнав. Я гадаю, що вони всі троє стрілися десь у лісі і вирішили бути разом.

-Троє? - здивовано запитала Едер.

-Так! - відповів Сем. - Третім був той твій розвідник, якого я побачив, як тільки виїхав з табору. Що ж до всіх тих ваших невдач, то я гадаю, що саме Рет зібрала їх воєдино, аби намовити тебе проти мене.

-І де ж ті троє ділися?

-Вони якимось чином опинилися у моєму світі. Там вони знайшли собі справи, і в кінці кінців їх упіймали. Дрейка запроторили у психушку, твого слідопита застрелили, а Корс...

-Що - Корс?

-Він скочив у провалля. Мабуть, теж звихнувся. Ти чого?

Сем замовк, дивлячись, як Едер спочатку тихо, а потім у повний голос сміється. Едер сміялася і крізь сміх повторювала:

-Він впав у провалля. Він розбився.

Сем взяв із стола яблуко і мовчки почав його гризти. Едер, сміючись, вийшла з палатки, потім, ледве заспокоївшись, підійшла до Рет, яка стояла біля трону.

-Сем сказав, - звернулася Едер до неї, - що Корс скочив у провалля, аби його не зловили.

-І правильно зробив, - відказала та. – Сподіваюсь, ти не сказала йому, що Корс не міг розбитися.

-Певна річ, що ні! - весело одказала Едер. - Це наша таємниця. Якщо Корсу треба, щоб його вважали мертвим, хай так воно і буде.

-Я гадала, що ти довіряєш цьому Сему? - вимовила Рет.

-Я нікому не довіряю! - відказала Едер і щось таке дивне промайнуло у її очах, що Рет не насмілилася поставити їй очевидне запитання.