140 і 145 сторінки

Мерібет із вдячністю розтирала занімілі руки. Каул щойно розв’язав мотузку, яка досить сильно вп’ялася дівчині в руки, інший  каул подав їй миску з їжею. Мерібет взяла миску і спочатку понюхала  те, що в ній знаходилося. Їжа нагадувала кашу, гречану кашу,  виявилося, що ця “каша” досить смачна. Оскільки ложки не було, Мерібет прийшлося їсти руками. Проте вона не нехтувала цим. Вона напрочуд швидко все з’їла і відставила миску, потім піднялася на ноги, скоса поглядаючи на каулів, і почала ходити туди-сюди. Вона так і не помітила, щоб каули кинули на неї хоча би погляд, але все-таки відчувала, що за нею спостерігають. Багаття все яскравіше розгорялося, розкидаючи довкола снопи світла на фоні вечірнього неба. У зону його світла попадала і “Сесна”. Мерібет ходила взад і вперед, проте з кожним кроком наближалася до літака. Нарешті її рука торкнулася теплого металу. В голові зринула думка, що гвинт навіть не постраждав при падінні, потім лагідно пройшлася рукою по обшивці, неначе пестячи дороге дитя. Мерібет знову поглянула на каулів, ті все так же спокійно сиділи біля вогнища. Тоді вона увійшла усередину “Сесни”. Тут усе було так, як їй і запам’яталося, все було потрощене. Вона вже не надіялася знайти якусь цінну річ, коли це раптом рука ніби сама потягнулася під крісло штурмана. Пальці ніжно стиснули сталь і лише через кілька секунд голова зрозуміла, що тримає рука. Це був сигнальний пістолет!

Його скинули з коня, як лантух із сміттям. Сем впав на бік і охнув, вдарившись плечем об гостру каменюку. Двоє хардів підскочили до нього, підвели та поставили на ноги. Сем відчув, як по руці від рани стікає тепла кров і, докотившись до пальців, раз за разом капає просто у пилюку. Прислуховуючись до болю у плечі, Сем пропустив, що говорила мати Едер. Потім почав говорити хард, проте він так гаркавив, що Сем його зовсім не зрозумів. Нарешті сама Едер піднялася з трону і поглянула на Сема. Чоловік нашорошив вуха в надії почути, у чому його все-таки звинувачують. Але Едер відвела від нього погляд і вигукнула:

-Винен!

Харди вибухнули диким реготом і потягнули Сема до стовпів, до того місця, яке вони називали Кріслом Веселощів!

-Ми не посланці! - заперечив Роберт і звернувся до сестри. - Які ж ми посланці?

-Ми шукаємо Андера? - промовила Орджіна. Вона була у своєму темному плащі, що приховував все, залишивши на оглядини лише частину обличчя.

Бородатий чоловік сплеснув руками і вигукнув:

-Миле дитя, Я - Андер!

-Я - Орджіна, а це Роберт, мій брат, - почала пояснювати дівчина. - Ми - діти Хані!

У натовпі заворушилися, люди здивовано позирали один на одного і на них. Андер наблизився ще на крок і запитав:

-А чим ви можете довести, що ви діти Хані?

Орджіна поглянула на Роберта, той витягнув срібний ланцюжок і у простягнутій долоні показав Андеру срібну пластину, яку він із самого дитинства свято оберігав, як матусин подарунок. Андер, як тільки побачив пластину, із сльозами кинувся обнімати то Роберта, то Орджіну. Мрійонці радісно оточили прибульців. Андер схопив за руки Роберта та Орджіну і потягнув їх у свій блакитно-оранжево-смарагдовий будиночок. Після того як Орджіна та Роберт розповіли, завдяки чому вони опинилися у світі мрійоні, Андер підвів їх до вікна і вказав на храм:

-Каули хочуть заволодіти силою цього храму. Вони вже не одне сторіччя намагаються це зробити, але нам поки що вдавалося зупиняти їх. Колись, дуже-дуже давно ваша мати Хані, побачивши, що ми ледь стримуємо натиск каулів, взяла срібну пластину і увійшла у міст світів. Мрійонці так називають кам’яну глибу, що стоїть перед храмом. З тих пір ми її не бачили. Каули ніби відчули, що потрібний їм талісман зник, і відступили. Це було давно, з тих пір каулів поменшало. Більшість з них відсторонилися від справи своїх предків, але залишилося кілька каулів, які вважають себе обраними. Ми не розуміємо, звідки вони взяли ту могутню зброю, про яку ви нам розповіли. І хоч їх і одиниці, але з такою зброєю вони можуть нас легко подолати. Тому нам слід якнайскоріше розкрити їхню таємницю. Ходіть, я проведу вас у храм.

Тут у кімнатку увірвався семирічний хлопчина і випалив:

-Карна бачила на околиці двох каулів!!!

Мерібет повільно вийшла з літака. Двоє каулів стояли біля крила і дивилися на неї, а може на пістолет у її руці. Адже каптур скривав їх погляди. Вона повільно почала підносити руку з пістолетом у їхньому напрямку, а потім усе сталося надто швидко, щоб зрозуміти, що хто хотів зробити. Один з каулів ринувся до Мерібет, підбив її руку з пістолетом і вона імпульсивно натиснула на курок. Спалахнув вогонь і в темне небо понісся клубок світла, який, намалювавши широку дугу, зник з поля зору. Каули, побачивши таке, перелякано відскочили від Мерібет і попадали на землю, ховаючи голови. Мерібет кинулася у протилежний бік, аби бути якнайдалі від цих істот. Вона бігла в іншу сторону від “Сесни” по скелястій ущелині. Мерібет не знала цієї дороги і ніч ставала все темнішою, але вона не стишувала біг. Чимдужче та чим дальше від каулів, щоб тільки втекти від них. Нарешті сили зрадили їй і вона без сили впала на землю. Від безсилля вона заридала, вона плакала довго і гірко і, о диво, їй стало легше,  разом із сльозами вийшло з тіла усе навантаження дня. Прихилившись до скелі, вона закрила очі і миттю поринула у химерний сон.

Неподалік від неї у скелі була нора. Як тільки назовні все заспокоїлося, у темному кутку нори спалахнули два вогники...