90 і 100 сторінки

Пройшло вже багато часу, але пройшов він дуже мало. Сем відчував себе, немов муха, яка рухається у маслі. Схил гори поступово піднімався перед ним, усе важче було підніматися вгору, ноги не було куди поставити, щоб не боятися, що скотишся вниз. З часом він опустився навкарачки і вже за допомогою рук піднімався догори. Незабаром ноги йому відмовили, і Сем сів перепочити. Він почав картати себе за цей підйом, говорив сам до себе, що можна було знайти легшу дорогу і не дертися вверх із останніх сил. Але тут він згадав чарівний голос дівчини і несамохіть поглянув униз. І раптом крикнув від несподіванки. Рівнина підступала аж до самого підніжжя гори. Лісу, через який він продирався, а потім на узліссі якого відпочивав, і сліду не було. Сем почав гадати, що, видираючись вгору, він забагато відійшов вбік, як раптом із-за каменюки, що знаходилася набагато нижче від того місця, де був Сем, з’явилася голова людини, потім друга і третя. Троє людей піднімалися вгору, вслід за Семом.

-Хто ж це? - мимоволі вирвалося у Сема.

І зненацька його слова прогриміли, як набат. Відлуння підхопило слова Сема і розносило по горах. Люди внизу спинилися і вражено оглядалися. Сем пильніше приглянувся до них і раптом його обличчя засяяло від радості. І він вигукнув:

-Мерібет!!!

А потім піднявся і замахав руками. Цей необдуманий вчинок мало не коштував йому життя. Він зовсім забув, де знаходиться. Нога ковзнула по камінню і Сем звалився на спину. Тільки завдячуючи своїй спритності, він зачепився за валун і тим самим врятувався від падіння з великої висоти. Обережно видряпавшись на своє місце, Сем зручно сів і знову замахав людям внизу, які вже піднімалися до нього. Знизу йому відповіли радісними  дзвінкими голосами. Незабаром Сем зміг побачити, що попереду йде Роберт, за ним - Мерібет, а позаду неї - дебелий чолов’яга, який обережно підтримував дівчину. Сем запримітив, що Роберт вибирав зручнішу дорогу, аби дівчині легше було підніматися. Сам же хлопець відчував задоволення від гірської прогулянки, а ось його товариші замучилися. Сем зачекав, поки друзі підійшли, а потім вигукнув, забувши про відлуння:

-Я радий вас бачити!

Але відлуння знову нагадало про себе, повторивши голос Сема на свій лад. Сем на хвильку завмер від несподіванки, а потім, коли затихло, прошепотів:

-Тільки благаю вас, не кричіть.

Мерібет радісно посміхалася, поглядаючи на Сема. А Роберт промовив:

-Поговоримо по той бік гори. Там тихо!

Сем з радістю приєднався до друзів і, потиснувши усім руки, пропустив вперед Роберта, а сам поліз за хлопцем, не забуваючи допомагати Мерібет, яка піднімалася слідом за ним. Де й поділася втома, тепер підйом видавався йому набагато легшим. Він почувався щасливим у колі друзів і навіть не встиг оглядітися, як вже був на вершині. І тільки тут втома нагадала про себе, і Сем звалився додолу знесилений.

Перепочивши, вони знайшли місце для стоянки, яке було закрите від вітрів, і розповіли один одному про свої пригоди. Сем був вражений, коли дізнався, що Мерібет і є цією Обраною, на яку чекали тангуси.

-Тоді нам слід негайно повідомити про це тангусів! - вимовив Сем.

-Саме це ми і намагаємося зробити, - сказала Мерібет. - Роберт знає, де їх шукати!

-Справді!? - вигукнув Сем і тут же замовк , оглядаючись навсебіч.

Але відлуння мовчало і друзі розсміялися.

-То ти справді знаєш, де перебувають тангуси? - повторив запитання Сем.

-Туди, куди ми прийдемо, нам це скажуть! - загадково промовив хлопець.

-Куди ми прийдемо!? - здивовано запитав Сем.

Але Роберт промовчав і за нього сказала Мерібет:

-Ми пообіцяли не розпитувати його про це. Ми самі дізнаємося, коли доберемося туди! І не будь наполегливим, Роберт і так цього тобі не скаже!

Сем здивовано поглянув на Мерібет, а потім на Роберта.

-Добре! Я не розпитуватиму!

Було вирішено, що тут на вершині гори вони переночують, а на світанку вирушать в дорогу. Спостерігати за заходом сонця з вершини гори вирішили усі четверо. Це було насправді фантастичне видовище. Великий червоний диск повільно і величаво опускався все нижче і нижче, а небо при цьому вигравало якимись дивними неприродніми кольорами. Усе навкруги залило червоним сяйвом і, здавалося, що зараз все запалає. Поступово диск сонця зникав за горизонтом і ставало темніше. Проте, коли зник останній краєчок сонця, то все ще було достатньо світло. Раптом морок ночі впав на землю несподівано, але це тривало якусь мить. Зненацька усю місцевість залило мінливим сяйвом місяця, що  з’явився на небосхилі з іншої сторони. Настала його черга освітлювати цю таємничу планету.

Сем прокинувся несподівано. Його хтось тормошив і коли він відкрив очі і зірвався на ноги, несподівано для себе побачив десятьох чоловіків, одягнених у сірий одяг та із закритими обличчями. Їх було оточено!

Сем витягнув ножа, Стрейнджер теж озброївся, а Мерібет спросоння здивовано оглядалася. Проте Роберт спокійно промовив:

-Заспокойтеся, друзі мої, ніхто вас не образить!

-Але ж ми у небезпеці! - стривожено промовив Сем.

-Саме зараз ви у цілковитій безпеці! Покладіть зброю. Перед вами друзі!