80 і 85 сторінки

-Хто ви такі? - все ще тремтячим голосом озвалася Мерібет.

Стрейнджер підійшов до неї, подав їй руку і промовив:

-Ми прийшли тобі на виручку! Ми друзі! Мене звати Стрейнджер, а цього молодика - Роберт, він тангус!

-Справді! - в очах дівчини загорівся вогник надії. - Ви справді – тангус?

Під таким прискіпливим поглядом дівчини хлопчина почервонів і ствердно хитнув головою, та, враз помітивши її недовіру, Роберт вимовив:

-Так, я з племені тангусів. Верховний правитель та Клер розповіли мені про дівчину, яку знайшов Сем.

-Ви знаєте Сема!? - скрикнула дівчина.

-Так, ми друзі! - озвався Роберт. Хлопець повністю опанував себе і вже починав сам запитувати:

-Ви цілі? З вами все гаразд?

-Так. Дякуючи вам, я вже отямилася від цього жахіття. Розмова з вами виявилася цілющою для мене, Роберте!

Хлопець аж здригнувся від радості, коли почув своє ім’я у неї на устах. Стрейнджер стояв осторонь та із веселою посмішкою спостерігав за обома, а ті продовжували діалог, не помічаючи присутності інших. Проте Стрейнджер не забув, що окрім них трьох, є ще четверта особа у цьому тунелі. Роберт якраз оповідав Мерібет про те, як вони дісталися сюди за допомогою вказівки Дуорфа, як Стрейнджер помітив, що жрець приходить до тями після завданого ним удару. Стрейнджер направився до нього і несподівано у тунелі запала тиша. Хлопець і дівчина замовкли, тільки тепер зрозумівши, де вони перебувають і що поруч з ними сторонні люди. Стрейнджер посміхнувся і зупинився біля жреця, а Роберт кинувся слідом, не забувши сказати дівчині:

-Все буде гаразд! - і мило їй посміхнувся.

-Тепер я впевнена, - відповідаючи на посмішку, промовила Мерібет, - що все буде гаразд!

Чоловіки підійшли до жреця, той повільно підводився на ноги.

-Що будемо з ним робити? - запитав Роберт.

-Я гадаю, що добре було б відвести його до Дуорфа! - висловив свої міркування Стрейнджер.

-Чудово! Так і зробимо!

-Але спершу його слід зв'язати. Ти згоден зі мною, хлопче?

-Так! Нам слід бути обачними .

Чоловіки напрочуд швидко зв’язали жреця і всадили йому до рота кляп. Той вже повністю отямився і налякано крутив головою. Мерібет підійшла до них і промовила до жреця:

-Чому ти приволік мене сюди?

Але за нього відповів Стрейнджер:

-Він так чинить з усіма чужаками, що прибувають у країну Лоу!

-То тобі теж перепало від нього? - здивовано запитав Роберт.

-Так! - Стрейнджер суворо поглянув на жреця і сказав. - Але мені вдалося уникнути його лап завдяки допомозі Дуорфа. Колись, хлопче, я розповім тобі про те, що зі мною трапилося тут, а зараз на це немає часу та й місце не відповідне і нам час забиратися звідси. Я хочу ще завидна дістатися до лоусів.

Чоловіки підхопили по-під руки жреця і потягнули його напівтемним тунелем. Слідом за ними йшла Мерібет, в руці вона тримала сліпучий ліхтар і освітлювала ним дорогу, та незабаром Стрейнджер наполіг загасити його і люди пробиралися по тунелю наосліп, тримаючись мокрих стін. Скоро вони зупинилися перед якоюсь перешкодою. Стрейнджер відкинув щит, який і був цією перешкодою і в тунель увірвалося тепле сонячне проміння. Чоловік із радісною посмішкою промовив:

-Ось ми і дісталися до території лоусів. Незабаром ми будемо серед друзів.

Він оглянувся і вздрів веселу картину: Мерібет, коли йшли у темряві, схопилася за руку Роберта і не відпускала її, щоб не загубитися. І ось тепер, коли у тунелі вже було достатньо світло, вона все ще тримала у своїй руці руку Роберта і радісно мружилася під променями лагідного сонця, а Роберт щасливими очима поглядав на дівчину. Посміхнувшись своїм думкам, Стрейнджер схопив жреця за руку і потягнув його за собою через ліс, а Роберт і Мерібет йшли слідом за ними, тихо про щось перешіптуючись та тримаючись за руки.

Сем не одразу запримітив, що за ним стежать, хоча і очікував цього. Не поспішаючи, він добрався до селища, яке залишили тангуси. Стоячи посеред галявини, Сем роззирався на різні сторони, так і не змігши повірити, що тангуси змінили місце стоянки. Отямившись, він вирішив провести тут ніч. Він вполював дику качку і приготував собі вечерю. Мустанга він стриножив і залишив пастися на галявині. Під зеленим густим деревом, під яким стояла його палатка, Сем збудував собі намет із зелених гілок, щоб було де переночувати. Усі його дії були цілеспрямовані. Сем згадав, як одного разу Тангус покликав його до себе і сказав:

-Наше плем’я - кочівне. Ми не залишаємося подовгу на одному місці, щоб ворог не вистежив наш табір, тому я хочу розказати тобі про одну річ. Коли мисливці відправляються на полювання, їхня відсутність може бути досить тривалою і за цей час плем’я може змінити місце стоянки. У такому випадку у нас є правило, виконавши яке, мисливець може повернутися назад. Йому достатньо лише повернутися на те місце, яке залишили тангуси і збудувати намет на землі, де було розташоване його житло. Час від часу наші розвідники навідуватимуться до колишнього табору. Вони повідомляють про зміни Тангуса і той вирішує, чи мисливець може повернутися до своїх. Майже завжди вони щасливо повертаються в обійми родини, але часом і гинуть. Ті, що залишаються наодинці, виявляються зрадниками. Вони повертаються до наших ворогів, але ті теж не люблять зрадників і досить часто на них чекає одне - Крісло Веселощів! Вони стають іграшками в руках хардів. Я не хочу, щоб ти став зрадником, тому прошу тебе - повертайся до нас, до родини із чистим серцем. Коли з тобою щось трапиться на кшталт того, про що я розповів, скористайся цим способом, хоча ми давно вже не використовуємо його, проте він залишається у нас в пошані.