55 і 60 сторінки

-Вона загинула? - спитав пошепки Роберт у своїх друзів.

-Так, я думаю, що вона загинула! - сумно промовив старий.

         -І все ж ми не можемо переконливо про це сказати, ми ж не бачили її мертвою, - з надією в голосі проказав Стрейнджер.

-Кожен, хто увійде у грот Рокани, гине. Є лише один виняток. У цей грот неушкодженим може увійти лишень обраний, який звільнить Рокану. Я очікую на нього вже багато років.

-А хіба ця дівчина не може бути обраною? - запитав Стрейнджер.

-Я увесь час очікував на чоловіка, який врятує Рокану, - промовив старий. - І про дівчину, яка може бути обраною, зовсім не думав, тому я не можу відповісти на твоє запитання. Але у цьому світі може статися усе. Тож уповаймо на Бога, щоб це виявилося правдою.

-Скажіть нам, - запитав Роберт і в його голосі вчувалася надія,- чи може після обраного у грот увійти звичайна людина?

-Я знаю лише те, про що я колись розказував тобі, хлопче, і нещодавно ще одному лихому чоловікові, - відповів старий. - Більше мені нічого невідомо.

-Тож спробуймо! - завзято вигукнув Роберт.

-Стій! - схопивши хлопця за рукав, скрикнув Стрейнджер. - Чому ти із таким запалом намагаєшся піти за цією дівчиною?

Роберт відчув, що червоніє і опустив голову. І хоч Стрейнджер нічого не помітив, але старий тихо засміявся. Стрейнджер здивовано поглянув на старого, а потім на Роберта і сумно похитав головою.

-Як же я сам цього не збагнув! - вигукнув він. - Наш хлопчина закохався!

Роберт вирвався із цупких рук Стрейнджера і підбіг до гроту. Молодий і старий кинулися було за ним, але враз зупинилися. Роберт, так само як і Мерібет, розчинився у темному проході.

-Що з людьми творить кохання! - тихо промовив старий.

А Стрейнджер, все ще здивований раптовим зникненням хлопця, не міг повірити, що той загинув. Повільно він підійшов до отвору і враз… його хтось схопив за руку і втягнув у грот. Наступної миті він дивився у веселі очі щасливого Роберта.

-Але ж як..? - здивовано промовив Стрейнджер і замовк на півслові.

-Ми самі розгадали цю загадку! - озвався Роберт. - Вірніше кажучи, уголос її вимовив старий.

-Ти хочеш сказати, що…?

-Що ця дівчина і є тою обраною, на яку очікувало наше плем’я, - продовжив Роберт.

-Принаймі ти не загинув і я цьому радію. Отже, ми можемо так само і повернутися назад?

-Звичайно. Адже мені вдалося втягнути тебе сюди. Але я хотів би…

-Знайти дівчину! - цього разу вже Стрейнджер продовжив речення хлопця.

-Так! - стиха відказав Роберт, а потім голосно додав. - Ти правильно розгадав моє почуття і я не стану приховувати це від тебе. І коли ти не хочеш допомогти мені, то я сам піду на пошуки.

Стрейнджер спокійно вислухав запальну промову хлопця і розсміявся.

-Ну як я можу залишити тебе самого, - заспокоївшись, промовив чоловік. - Але ти забув про старого. Нам слід його попередити і…

-Ти спізнився. - озвався Роберт. - Оглянися!

Під час розмови Стрейнджер стояв до хлопця обличчям, розглядаючи грот і ні разу не повернувся. Тепер же, помітивши стривожений погляд хлопця, чоловік стрімко розвернувся і стиха вигукнув.

При місячному сяйві було добре видно, як із темного лісу виїхали вершники. Це були харди! Роберт впізнав Едер та Сема. Ця група під’їхала до вартового Рокани, який стояв неподалік від завмерлих велетнів.

-Ти мене відпустиш? - запитав Сем у Едер, коли вони наближалися до місця, яке так налякало трьох гігантів-хардів.

Заглибившись у власні думки, Едер не одразу зрозуміла, що до неї звертаються, а коли вона збагнула, про що мова, пройшло багато часу і загін виїхав на узлісся. Едер, намірившись відповісти Сему, раптом зблідла від побаченого. Та й самі харди спинили своїх коней: у їхніх очах панував жах. Проте, поглядаючи на спокійний вираз обличчя своєї володарки, вони потроху заспокоїлися. Самій Едер було дуже важко стримувати свої почуття. Її серце все ще налякано стукотіло. Два велетні виглядали напрочуд живими і коли б не їхній мертвий погляд, уся б кавалькада Едер розбіглася у різні сторони. Сем  спокійніше сприйняв появу велетнів, а вартового Рокани, здавалося, не помічав зовсім. Проте ця маска безпечності була фальшивою. Його зіркі очі оглядали галявину, ніби просіювали усю місцевість. Термін дії його слова закінчувався завтра, о другій половині дня. І хоч його стосунки із Едер покращилися, але подальше перебування під вартою було б мукою для такого вільного чоловіка, як Сем. Принаймі, так він гадав у цю хвилину. Наступної миті він уважно прислухався до розмови між Едер та вартовим Рокани.

-Ти бачив дівчину? - запитала владно Едер.

-Так! - відгукнувся старий. - Вона вискочила із кущів так стрімко, немов за нею гналися. Її мустанг був мокрим від поту, він весь світився від блідого світла місяця. Не зупиняючись, мустанг, зробивши кілька стрибків, увірвався у грот. Бідолашна дівчина, вона нічого навіть не встигла зрозуміти.

-Ти впевнений, що вона загинула?