50 і 55 сторінки

Двоє вершників на одному коні промчали, немов вихор, через голу рівнину. Це були Роберт і Стрейнджер. Їм пощастило подолати відкриту місцевість без пригод, і лише коли мустанг опинився під деревами, чоловіки з полегшенням зітхнули. Тепер залишилося тільки дістатися до озера, але тут Роберт зголосився стати провідником, тому що досконало знав шлях. Стрейнджер не заперечував, хоча і сам знав дорогу до озера, але згодився слухати вказівки хлопця. Проте їм не пощастило за дня дістатися до своєї мети, та вершники продовжували свій шлях, коли надворі вже почало смеркатися. І ось коли Стрейнджер запропонував зупинитися і розташуватися на ніч, а на ранок простувати далі, Роберт вдалині помітив яскравий вогонь, і чоловіки поїхали туди. Вони під’їхали до дерев’яної хатинки, яка притулилася стіною до могутнього дерева. Через невеличке вікно пробивалося світло. Роберт зіскочив з коня і підійшов до віконця. Посеред кімнати знаходився дерев’яний стіл і на ньому, у круглій посудині палахкотіла свічка. Біля столу стояв єдиний стілець, на якому сидів чоловік. Роберт одразу впізнав його, адже він неодноразово бував тут, коли їхав на полювання. Цим чоловіком був вартовий Рокани. Роберт стиха постукав у вікно, аби не налякати старого. Той одразу ж почув стукіт і, піднявши голову, поглянув у вікно, проте розгледіти людину він не зміг і, спокійно підвівшись, виглянув за двері. Коли ж старий угледів Роберта, то голосно промовив:

-Як приємно бачити тебе, хлопче! Але ти не один, - враз насторожився дід, уважно вдивляючись у темну постать Стрейнджера. - Хто це з тобою?

-Це Стрейнджер! - швидко відповів Роберт. - Мабуть, ви його зустрічали?

-Стрейнджер? - відгукнувся старий. - Мені відоме це ім’я! Але я давно про тебе не чув, гадав, що ти зник.

-Ні, діду! Я все ще живий! - озвався Стрейнджер. - Сподіваюсь, що ви приймете нас. Ми вже довгий час їдемо верхи без спочинку. І коли б не ваш вогник, то б давно вже голодними спали на твердій землі.

-О! Проходьте у мою хибару. Тут ви знайдете, чим підкріпитися.

-Саме на це я і розраховував! - промовив Стрейнджер, вгледівши їжу та воду. - Я вже починаю думати, що ви на нас очікували!

-Я не сподівався гостей, але мені було приємно думати, що коли я приготую вечерю, то тут зберуться люди. Якби ви знали, молоді люди, як мені тут самотньо! - стиха промовив вартовий Рокани і пригнічено замовк.

Розмова перервалася. Стрейнджер сумно похитав головою і взявся за їжу. Роберт стиха підвівся і вийшов на подвір’я. Надворі було тихо. Хлопець підвів голову і поглянув на зоряне небо. Залишившись наодинці, Роберт розмріявся і в його думках витала чарівна постать таємничої дівчини. Але враз все зникло, хлопець струсонув головою і прислухався. Він почув крики і це не були крики птахів чи звірів, це були людські крики і в них відчувалася злість. Потім Роберт почув шум, що наростав. Хлопець не гаяв ані хвилі, він миттю сповістив Стрейнджера і старого про шум у лісі і вибіг із хатини вже із запаленим смолоскипом. За ним вибіг Стрейнджер. Але старий був надто кволим, щоб вибігти вслід за чоловіками, і він тільки крикнув:

-Попередьте чужинців про небезпеку, що таїть у собі домівка Рокани!!!

Чоловіки переглянулися і побігли до скелі, яка височіла неподалік. Але тільки вони відбігли від хатини, і тут же побачили, як із лісу вискочив кінь із вершником. Він на мить завагався, куди їхати, але наступної секунди мустанг галопом кинувся у грот. Роберт з усієї сили помчав  вперед і закричав:

-Зупинися! Там небезпечно! Стій! Стій!!!

-Стій! - відлунням вторив йому Стрейнджер, тримаючи в руках смолоскип, якого Роберт кинув на землю.

Але все було марно - вершник зник у гроті. І тої ж миті Роберт відчув біль у руці. Це Стрейнджер зупинив хлопця, зауваживши подвійну небезпеку. Хлопець намагався вирватися, не розуміючи Стрейнджера. І ось тоді коли чоловік тріпнув з усієї сили Роберта і вказав хлопцеві на драко і кондора, тільки тоді Роберт присмирнів. Але ж яке було їхнє здивування, коли ці хижаки завмерли. Спантеличено поглядаючи на непорушних істот, чоловіки не помітили, як до них підійшов старий і тільки коли він озвався,  вони прийшли до тями.

-Я все бачив, - промовив вартовий Рокани. - І хоча очі в мене не такі зіркі, як у вас, молодих, але я помітив, що на коні сиділа дівчина - молода вродлива дівчина. І перш ніж в’їхати у грот, вона щось загубила.

Роберт поглянув на скелю. Йому не терпілося обстежити місце події і з’ясувати, чи дійсно старий каже правду, але присутність двох велетнів відбивала всяке бажання підійти до гроту.

Старий уважно розглядав велетнів, а потім несподівано рушив до них. Стрейнджер намагався зупинити старого, але той промовив:

-Вони мертві, коли не вірите мені, то погляньте самі!

Старий підійшов впритул до драко і зупинився якраз біля його смертоносного хвоста. Чоловіки злякалися за старого, але драко і надалі стояв непорушно. Вартовий підійшов до входу у грот і почав розглядати щось на землі. Терпіння Робертові увірвалося і він обережно пішов до старого, все ще з пересторогою поглядаючи на гігантів. Роберт краєм ока простежив за поглядом старого і враз занімів. Біля ніг вартового Рокани лежав вишневий шарф дівчини з літака!

Пригнічено нахиливши голову, Дрейк брів по стежині. Позаду нього на мустангах їхали харди. Першою їхала Едер, а слідом за нею - Сем. Вони не розмовляли. Едер лютувала і тому не хотіла бачити радісне обличчя Сема, хоча він і намагався приховати своє задоволення, але, задумавшись, він час від часу втрачав контроль над емоціями і задоволено посміхався. Запримітивши це, Едер ще більше розлютилася. Вервечкою за своєю верховною правителькою їхало десять чоловіків, іншим, які вижили, було наказано повертатися у табір. Чому Едер їхала до вартового Рокани? Вона й сама не знала відповіді. Але якась сила тягнула її туди. Ця невизначеність ще більше дратувала Едер і вона намагалася не заводити розмову з Семом. А той, отримавши перепочинок, дав волю своїм думкам. Що сталося з Мерібет? Куди подівся Роберт? Але не знайшовши відповіді на поставлені запитання, почав розглядати місцевість. Скоро Сем почув віддалений шум. Дрейк теж почув його і зупинився. Едер не прислухалася до того, що діється довкола і не одразу зрозуміла причину зупинки.