30 і 35 сторінки

Дрейк оглянувся і побачив старезного чоловіка невисокого зросту із запалими очима, шкіра у якого мішками звисала під очима та на підборідді. На голові не було жодної волосинки. Старий опирався на товстенний посох і був закутаний у потертий плащ. Він не дивився на Дрейка, його погляд був звернений у бік озера. Дрейк опустив руку і позадкував від скелі.

-Колись, - раптом продовжив старий говорити, - дуже давно тут сталося лихо. Молода вродлива дівчина закохалася у юного хлопця, проте він не зважав на неї, він і не помічав її, а тільки думав про самого себе. А дівча сходило з розуму від нерозділеного кохання. Нарешті вона не витримала і у всьому призналася хлопцеві, а він повівся як дурень. Він відштовхнув її, образив її цнотливе кохання. І дівчина зникла. Багато людей шукали її, але не знайшли. Якось той хлопчина забрів у цю місцевість і саме біля цієї скелі зустрів матір бідолашної дівчини. Вона саме виходила з печери і раптом побачила хлопця. Мати немов збожеволіла, вона почала кричати і роздирати на собі одяг. Хлопець перелякався і хотів втекти звідси, але його ноги неначе приросли до землі від побаченого. В отворі гроту з’явилася дівчина, яку він образив, і вказала рукою на нього. Дівчина виглядала, немов привид, у своєму білосніжному вбранні. Вона дивилася просто в очі хлопчині і раптом у його голові пролунав грізний дівочий голос:

-Я проклинаю тебе, ти образив мене, ти відштовхнув мене тоді, коли я тебе так кохала, коли я довірилася тобі, я проклинаю тебе, тебе, який зганьбив моє чисте кохання, спотворив моє життя. Віднині ти не матимеш спокою і цілу вічність будеш каятися, навіщо ти це вчинив. Я кажу тобі, що ти не матимеш спокою, поки я буду знаходитися у цій печері. Тебе ніхто не любитиме і усі будуть сторонитися тебе, проте я дам тобі надію, яку не дав мені ти. Мине кілька років, а може і віків, і знайдеться людина, яка врятує тебе від прокляття. Але яким чином це станеться і коли саме - ти не знатимеш, поки не настане час!

Сказавши це, дівчина зникла у темному гроті. Побачивши, що її дитя зникло, мати кинулася до входу. Та тільки-но вона переступила поріг, як враз перетворилася на сіру димку, яка зникла там же, в печері. Хлопець із жахом стояв ще якусь мить, а потім кинувся геть. І все сталося так, як і напророчила дівчина. Хлопець з того часу жив відлюдником.

Старий замовк. Дрейк мовчки спостерігав за ним. Його збентежила розповідь старого, проте він очікував якогось обману і був насторожі. А старий, помовчавши, додав:

• І живе!

Дрейк підняв невеличку палицю і кинув її у грот печери. В отворі палка зникла, і тільки у проході залишилася невеличка купка попелу. Чоловік вражено повернувся до старого, а той наче і не помітив дій чоловіка, проте знову сказав:

- Люди з часом почали говорити, що в цьому гроті зачаровано красуню і хто звільнить її, той стане дуже і дуже багатим. Багато чоловіків пробувало, але з ними сталося те, що і із матір’ю дівчини, а також з тією гіллякою, яку ви щойно кинули.

Дрейк із острахом поглянув на старого і запитав:

-Хто ви?

- Я і є той хлопчина, який зневажив кохання дівчини.

- І скільки ж вам років?

- Багато. Та я вже й сам не знаю. Я увесь час жив у цьому лісі. Неподалік я спорудив собі хатину. Теперішні люди називають мене вартовим Рокани!

Відчувши прохолодний дотик, хлопчина відкрив очі. Навколо шелестіло листя дерев, було прохолодно і відчувалося наближення ночі. Навпроти Роберта стояв дебелий чолов’яга, у нього в руці була фляга, з якої він щойно намагався напоїти хлопця. На чоловікові був темний одяг, але з-під жилету виглядала білосніжна сорочка. Неподалік стояв плямистий осідланий мустанг, він був прив’язаний до дерева, із сідла стриміла рушниця, а біля неї два багажні мішки. Хоч яким був хлопець втомленим, але він запримітив, що на чоботях в чоловіка були шпори, яскраво-золоті шпори, а на поясі висіла довга шабля і револьвер, через плече був перекинутий патронташ. Довгим теплим плащем був прикритий Роберт і біля нього лежали зелені яблука. Хлопець злегка ворухнув рукою і помітив, що його плече, яке розірвав птах, перев’язане вмілою рукою. Зауваживши рух хлопця чоловік показав рукою на їжу, а потім на нього. Хлопець взяв яблуко і чоловік, схвально кивнувши, подав йому флягу, у якій виявилася холодна вода. Роберт жадібно припав до фляжки і чоловік задоволено посміхнувся. Коли ж хлопчина добряче наївся, то промовив:

-Дякую тобі за їжу! Я не знаю тебе, назвися!

Але чоловік лише заперечливо похитав головою і руками показав, щоб Роберт спав. Той здивовано поглянув на чоловіка і вирішив із запитаннями почекати до ранку. Він зручно вмостився і почав спостерігати за діями чоловіка. А той прив’язав коня в глибині лісу на довгу мотузку, щоб той зміг попастися, а сам ліг неподалік від Роберта. Хлопчина почав роздумувати, що це за чоловік, але його скоро зморив сон.

Полювання вдалося на славу. Сем першим помітив розкішного оленя і кинувся до нього, а за ним вслід помчали харди. Тварина помітила мисливців і почала утікати, проте Сем, повільно під’їхавши якомога ближче до оленя, закинув своє ласо і з першого ж разу вцілив. Ласо обвило шию оленя і затягнуло петлю. Прив’язавши мотузку до вуздечки, Сем рвучко зупинив його. Коли мотузка натягнулася, оленя на всьому скаку відкинуло назад і той впав спиною на землю. Швидко підійшовши до тварини, яка намагалася звільнитися, Сем кинув свій спис, що потрапив прямісінько у серце, а коли появилися харди разом з Едер, Сем вже знімав своє ласо із шиї тварини. Все це відбувалося на очах хардів і вони оцінили майстерність Сема. Едер наказала повертатися. Чоловіки прив’язали оленя до коня Сема і загін подався у зворотню дорогу.