25 і 30 сторінки

Роберт прямував на захід. Його зацікавили сліди, які він щойно виявив. Хлопець був чудовим слідопитом і тому з’ясував, що ці сліди належать хардам. Їх було чотири, чотири вершники, але один кінь залишив глибші сліди, а це означало, що на ньому їхало двоє, або кінь віз якийсь товар. Саме поклажа четвертого коня дуже зацікавила Роберта. Сліди вели через рідкий ліс і їх було добре видно на чорноземі. Хлопець впевнено просувався вперед, хоча все-таки не забував про обережність. Змалечку Роберт розвідав цю місцевість, де він народився. Тут була його батьківщина, не те що в інших, які прибували сюди зі справжньої Землі. Хлопець вивчив землі і хардів, і магнані, і тангусів. І ось тепер, ідучи по ледь помітних слідах, Роберт вже знав, куди направляються четверо вершників. Скоро до нього донеслися звуки густонаселеного табору. Хлопець під’їхав ближче і засів у кущах, спостерігаючи за бурхливими подіями у таборі хардів. Він бачив, як привезли Сема і як з ним повелася володарка хардів, але всупереч гаданням двох похилих правителів щодо долі Сема, Роберт краще зрозумів наміри Едер. Лиха чорноволоса правителька хардів закохалася у Сема, але цей здогад хлопець вирішив залишити при собі. Коли Сем, завдяки трьом велетням, зник у хибарі і одразу ж туди подалася Едер, Роберт подався до свого табору. ” Отже, про долю Сема можна було не турбуватися. Хоча!? Хто може зрозуміти, що коїться у голові жінки! ”Ось з такими невеселими думками хлопець наближався до табору, де в цей час усі метушилися. І треба ж було такому статися, що коли Роберт заходив у табір, то в протилежному кінці група чоловіків на чолі із Мерібет вирушала на допомогу Сему. Хлопець відчув неспокій у таборі і запитав у першої стрічної жінки:

-Що тут сталося?

-Тільки-но сюди прибула чужа дівчина! Вона повідомила про те, що на Сема напали харди і загін вирушив туди, а дівчина згодилася показувати дорогу.

-А вона пройшла ритуал Парки?

-На це не було часу. Тангус дозволив їй поїхати, але з однією умовою, що вона повернеться і одразу ж пройде його ритуал. Дівчина погодилася.

-А хіба вона не назвалася?

-Як на диво, ні! А може Тангус знає її імя?

-Тангус знає все! - таємниче промовив Роберт і побіг до шатра сліпого правителя.

За мить він звідти вийшов і, гукнувши коня, скочив йому на спину і зник у тому напрямку, в якому виїхав загін.

Вже минула година відтоді, як зайшло сонце, але це найменше бентежило Дрейка. Зараз його мучила спрага і він дорікав собі, що випив усю воду. Чоловік пройшов півдня по цьому зеленому морю, але не зустрів жодних ознак цивілізації. Під час своєї подорожі він зустрічав лишень тварин, що бігали поміж кущами, та птахів, які ширяли у височині, але якби чоловік і впіймав якусь із цих живностей, то не зміг би приготувати її. Він ж бо виріс на усьому готовому і їжа підносилася йому на золотій тарілці. Але спрага була сильнішою за голод. Сонце висушило чоловіка, хоча і не було таким спекотним. До заходу сонця Дрейк сподівався віднайти воду, адже ж мала бути тут якась річка, з якої пили тварини. Проте знайти воду до настання темряви Дрейкові не вдалося. Коли сонце зникло за горизонтом, на Землю впала нічна прохолода і чоловікові полегшало. Тепер він не знав, у якому напрямку прямувати і, замислившись, зупинився, а надворі в цей час ставало все темніше і темніше. Дрейк поглянув угору, сподіваючись на мінливе сяйво Місяця, але вздрів темні хмари, які закрили небо. Чоловіка оповила чорна пелена ночі. У мороці чулися якісь таємничі звуки, які поступово почали лякати його. Куди б він не повернувся, усюди ховалися привиди ночі. Нарешті Дрейк дійшов до такого стану, що почав бігати туди-сюди і врешті-решт гепнувся головою об стовбур дерева. Потім впав на землю непритомним.

Чоловік відкрив очі і перше, що він побачив - це блакитне небо. Злегка підвівши голову Дрейк зрозумів, що лежить у високій траві. Від землі тягнуло прохолодою, і Дрейк вирішив піднятися. Повільно звівшись на ноги, чоловік випростався і зненацька завмер, розтуливши рота у німому захопленні: прямо перед ним, переливаючись на сонці тисячею діамантів, ніжилося велике озеро. Це було справді озеро, тому що зірке око могло побачити його протилежний берег. Не тямлячись від радості, Дрейк з розбігу шубовснув у воду і, немов мале дитя, почав плескатися. Чоловік відчував божественне задоволення, коли втамовував спрагу. Коли ж Дрейк напився, то одразу ж відчув голод, який залізною рукою  стиснув шлунок, він аж занив від болю і тут йому на очі потрапив кущ із ягодами. Підбігши до куща, Дрейк обережно покуштував ягоду. Вона виявилася дуже солодкою, подібною за смаком до малини, і чоловік із жадібністю накинувся на цю їжу. Коли ж він нарешті втамував і голод, то, оглянувшись навкруги, вирішив обережно розвідати місцевість.

Обережно йдучи вздовж берега, Дрейк помітив, що озеро наповнене рибою. Час від часу риби вискакували з води, перевертаючись у повітрі, і знову зникали в озері. Чулося квакання жаб, хоча їх самих Дрейк не зауважив. У високій траві розносилося веселе щебетання пташок - і жодних моторошних звуків ночі. Вдалині піднімалися гори, а навколо озера буяла зелень. Неподалік розрісся невеличкий гай. Чоловік попростував до нього і зненацька почув крик, від якого все захололо всередині. Дрейк миттєво роззирнувся і побачив, що до нього летить  велетенський птах, такого птаха він ще зроду не бачив. Як же він тікав! Мабуть, побив світовий рекорд з бігу. Але він все-таки встиг чкурнути в ліс і сховатися за деревами, перш ніж птах опинився недалеко від нього. Це був кондор. Побачивши, що його жертва зникла, птах піднявся у повітря і полетів у напрямку гір, а Дрейк стояв ледь живий і голосно переводив подих. Коли ж він помітив, що птах відлітає, то знеможено опустився на землю. Ноги не тримали його після такого напруження. Але це ще було не все. Раптом із лісу почувся шум, і  Дрейк зацьковано поглянув у сутінки лісу і прислухався. Звідти долинали крик та тріскотня, що чим раз то наближалися. Чоловік не довго вагався, він, стрімко зірвавшись на ноги, вибіг з лісу і заліг у високій траві. Скоро шум зріс і Дрейк, хоч яким був наляканим, але все-таки підвів голову і побачив смішну картину. Зграя птахів напала на мавпу, а вона відбивалася та утікала, але переслідувачі не відставали. Мавпа огризалася, кусалася, роздирала птахів, але ті не залишали її у спокої. Нарешті вона кинулася у воду, а птахи зависли над озером, очікуючи на її появу. Але з’явилося щось інше. Це була велика рибина, дуже схожа на алігатора. Коли ж мавпа нарешті винирнула на поверхню озера, рибина швидко накинулася на неї і проковтнула, а також і кількох птахів, які накинулися на свою бідолашну жертву. Побачивши таке, Дрейк згадав, як він безтурботно купався у воді, не далі як годину тому, не сподіваючись, що тут живе риба-мавпожер.