15 і 20 сторінки

Роберт розповів мені, що він полює у цій місцевості і погодився відвести мене до свого народу. Хлопчина уважно обстежив мою ногу і, зробивши суміш із якихось трав, приклав її до зламаного місця, потім допоміг мені йти. Але, пройшовши сотню кроків, ми зупинилися і юнак пронизливо свиснув. Тієї ж миті із кущів з’явився гнідий кінь. Він безстрашно підбіг до нас і дозволив мені сісти у сідло. Роберт йшов попереду, ведучи коня за вуздечку. Так ми простували майже цілу годину. Хлопчина чомусь намагався уникати відкритих ділянок. Ми простували від куща до куща і коли не було іншого виходу, як пройти відкрите місце, то спершу, ніж вийти на галявину, Роберт уважно обстежував все довкола  і аж тоді, коли впевнився у безпеці, рушав у путь. Я запитував його, чого він боїться, але Роберт увесь час відповідав: ”Усьому свій час, май терпіння і ти отримаєш відповідь!”

Раптом із-за кущів на стежку вискочило четверо чоловіків, одягнених так само, як Роберт. Юнак стримав коня і, відпустивши вуздечку, наблизився до них. Вони про щось тихо пошепотілися і тоді один із чоловіків голосно сказав: ”КАХ” і зненацька мій кінь рушив у гущавину. Я вирішив зіскочити з нього, але до мене підбіг Роберт і промовив: ”Довірся нам”. Я вирішив бути насторожі і очікувати, як розгорнуться події далі. Кінь пройшов гущавину і то так, що навіть колючі гілочки мене не зачепили. Скоро я опинився посеред круглої галявини, а гнідий зупинився у самісінькому центрі. Я став оглядатися довкола, але було порожньо, навіть Роберта ніде не було видно. В душі у мене почала підніматися тривога, коли зненацька до мене донісся якийсь шум. Цей шум наростав і він чувся з усіх сторін. Незабаром з-за кущів з’явилися люди. Вони повністю оточили мене. Навколо мене стояли молоді та старі, чоловіки та жінки з дітьми і усі вони стояли мовчки і розглядали мене. Під стількома поглядами мені враз стало ніяково, але, побачивши серед присутніх Роберта, я більш-менш заспокоївся, хоча в погляді юнака я відчув занепокоєння. Скоро із натовпу вийшов чоловік похилого віку, який був увесь сивий, навіть борода і та була білою. Він вирізнявся від інших лише тим, що не мав при собі зброї, а коли він підійшов до мене, я зрозумів, чому в нього такий відсторонений погляд. Він був сліпим. Але чоловік йшов без сторонньої допомоги і йшов просто до мене, неначе усе бачив. Підійшовши до мене, він зупинився і промовив:

-Зійди з коня, чужинцю!

Від його голосу я здригнувся, настільки він був сильним. Я б ніколи не сказав, що цей дідусь володіє таким владним голосом. Його сліпі очі дивилися прямо на мене. Я мовчки підкорився. Коли я почав перекидати ногу через спину коня, моя рана нагадала про себе різким болем і я аж засичав. Краєм ока я помітив, що Роберт зібрався мені допомогти, але його зупинили. Зібравши усю свою волю в кулак і затиснувши зуби, я так-сяк зліз із коня і мало не впав. Втримався від падіння тільки завдячуючи гнідому, що непорушно стояв біля мене, але тільки-но я набрався сили і відпустив вуздечку, як кінь рушив геть. Я здивовано дивився на нього. А він, підійшовши до натовпу, зупинився, люди порозступалися, даючи йому дорогу, і кінь рушив далі. Скоро люди закрили його від мене, перекривши цей тунель. І ось тепер я самотньо стояв посеред галявини, неподалік від мене перебував старий. Я намагався не наступати на скалічену ногу, та це мені погано вдавалося, нога все сильніше і сильніше боліла, а старий сліпець почав щось бурмотіти і повільно підносив руки до мене. Сонце якраз перебувало у найвищій точці свого сходження. Я відчув, що до горла підступає нудота, а голова почала паморочитися. Я оглядівся навкруги і крізь пелену в очах помітив, що до мене наближається Роберт. І тут я  звалився на землю.

Я прийшов до тями у якийсь темній хибарі, поруч мене стояв Роберт, а трохи віддалік сліпий дідуган про щось говорив молодій жінці. Помітивши моє пробудження, Роберт покликав старого, той, підійшовши, промовив:

-Вибач, чужинцю! Ми не знали про поранення.

Я хитнув головою на знак порозуміння, але, згадавши, що старий не бачить, промовив вголос.

-Все гаразд!

-Ні! - відказав старий. - Ти повинен зрозуміти, що тут відбувається. Усі прибульці, які з’являються у нашому таборі, повинні пройти через лінію Парки, така воля нашого першого верховного правителя. Це наш закон. І ми підкорялися йому протягом тисячоліть.

-А що це за лінія Парки? - зацікавився я.

-Це заповіт, але з роками він переріс у пророцтво.

-І в чому воно полягає?

-Ну що ж, послухай, чужинцю, нашу історію і ти дізнаєшся, де ти перебуваєш! – таємничим голосом проказав старий. - Колись, у сиву давнину, зародився наш світ і хоча з того часу все у природі залишилося без змін, з людьми пройшли значні переміни. Вони воювали, страждали, раділи, хворіли, вмирали. Але не про це мова. Так от, цей світ змінювався і став майже невпізнанним, але люди цього не зрозуміли. Вони і надалі воюють, стараються стати володарями світу, не думаючи про інших. Одним словом – животіють. Але є світ інший - і тут живуть люди на кшталт тамтих людей. Можливо, ти не зрозумієш мене, чужинцю, але прошу тебе, не перебивай мене. Так ось, у цьому світі, тобто, у нашому, виросло два покоління, окремо одне від одного. Один народ був дуже добрим, опікувався усім, розумів мову тварин та птахів, і розмовляли ці люди завдяки телепатії. Їх прозвали магнані. А ось друге покоління було зовсім протилежним. Вони були надто жорстокими, взагалі без краплі співчуття до інших, вони називаються хардами. Магнані були поміркованими, розсудливими, за що б вони не бралися, їм завжди все вдавалося. Очевидно, тому їх харди дуже боялися. Магнані усіма силами намагалися вивести хардів на путню дорогу. Але коли наближалися до їхнього табору, ті за півмилі відчували їх і втікали куди очі бачили. Тож наміри магнані пропадали намарно, хоча вони не здавалися. Та ось коли у руки хардів потрапляв хтось із магнані, харди з ним не панькалися, а відразу ж відправляли його на крісло веселощів. Магнані поспішали на допомогу, тільки-но відчувши, що їхній побратим потрапив у біду, але їм не завжди вдавалося поспіти вчасно. І ось через кілька сотень років утворилося третє покоління. Ці люди стали між мангані і хардами. Вони ненавиділи хардів і всіма силами намагалися зашкодити їм. Мангані не розуміли їх і не сзвалювали їхню поведінку, та зашкодити не могли, адже це були їхні діти. Я скажу тобі, чужинцю, як появилося третє плем’я. Деякі діти магнані відчули усю несправедливість, яку створювали харди, і вирішили протистояти їм. Вони пішли з племені, - промовив Роберт. - Як і усі ми.