5 і 10 сторінки.

Відкривши очі, Мерібет побачила перед собою розбите скло кабіни літака. Дівчина на мить зажмурилась і знову відкрила очі. Вона знаходилася у “Сесні”. Отже, увесь той жах із гігантськими людино-звірами насправді був лише сном, і Мерібет з полегшенням зітхнула, але тут же повернулася і оглянула багажний відсік. Там царював хаос. Отож, це був не сон. Дівчина зірвалася на ноги та обережно виглянула назовні. Займався ранок. У рожевому передранковому небі спалахували сонячні промені, що поступово проникали у похмуру темінь ущелини. Мерібет вийшла з кабіни і розглянулася. Ущелина не була простою ямою у скелі, ні, вона тягнулася у різні боки удалину. Промені сонця поступово підкрадалися до краю ущелини і тіні у ній ставали все менш короткими. Дівчина вирішила податися на розшуки людей. Вона одягнула свій жакет, якого перед дорогою зняла, взяла сумочку і кинула у неї майже весь вміст аптечки. Незважаючи на голод, що починав нагадувати про себе, Мерібет ковтнула кілька крапель води з пляшечки і подалася направо від місця аварії, тобто туди, звідки прилетіла “Сесна”. Першою її думкою було віднайти Дрейка, що егоїстично викинувся із літака, незважаючи на те, що у літаку більше не було парашута. Вона пробачила йому це і все, що передувало цьому. Зараз же вона дуже хвилювалася за нього, адже той ще ні разу не стрибав  з парашутом.

Дрейк відкрив очі, скрикнув і зірвався на ноги. У шатрі, окрім нього, лежав мертвий чоловік, той, що був прикутий до стовпа. Зненацька поли шатра відкрилися і всередину увійшли двоє чоловіків. Це були ті самі чоловіки, які знайшли Мерібет. Вони міцно схопили Дрейка попід руки і вивели з шатра. Дрейк тільки зрозумів, що починався ранок. Увесь його погляд сконцентрувався на майдані табору, де на підвищенні сиділо троє якихось дивних людей. Посередині - чарівна амазонка у білому платті, яка холодним поглядом дивилася на нього, по ліву руку від неї – стара жінка у сірому платті, а з правої сторони - чоловік похилого віку у потріпаному європейському вбранні. Молода амазонка у правій руці тримала довгий спис, а в лівій - закривавлений кинджал. В її погляді відчувалася ненависть. Поглянувши на стару жінку, Дрейк одразу ж відвів очі, не в силі витримати її важкий погляд, а ось чоловік з правої сторони від амазонки дивився на Дрейка співчутливо. Щось у погляді старого здалося Дрейку знайомим і той пильніше придивився до нього: обличчя старе, зморщене, заросле густою бородою, а в глибині очей співчуття, співчуття за долю Дрейка. І раптом він впізнав, він впізнав цього літнього чоловіка. Дрейк знав його! Це був лорд Трентон, батько Мерібет Фарбсноу!!!

Лорд Реджинальд Френсіс Трентон зручно вмостився у кріслі літака “Конкорд”, який летів з Нью-Йорка до Швейцарії. У Берні мав відбутися з’їзд банкірів, які повинні були вирішити проблему усунення з ринку фальшивих доларів. Лорд якраз заглибився у читання заяви, яку мав оголосити на з’їзді, коли літаком струсонуло. Відвівши очі від паперу, він поглянув в ілюмінатор: за вікном було темно. Лорд піднявся з крісла і попрямував до кабіни пілотів. Зненацька літаком знову струсонуло і “Конкорд” похилився на бік, лорд Трентон вчепився у крісло і тільки це врятувало його від падіння. Літак вирівнявся і лорд зміг спокійно добратися до кабіни. Він рвучко відкрив двері і заглянув усередину. Через лобове скло спалахували раз-по-раз яскраві блискавки і в їхньому світлі виднілися чорні обриси хмар. Капітан Невілл непорушно сидів у своєму кріслі і спокійно споглядав за цією какофонією, його помічник Сем Беккер намагався втримати штурвал, що поривався вирватися з рук. Помітивши лорда, він повернув своє закривавлене обличчя до нього і закричав:

-Сер, ми опинилися посеред циклону. Прилади відмовляють. Що робити?

-А що каже капітан?

-Сер! - молодий чоловік якось невпевнено поглянув на капітана і промовив, дивлячись у вічі лорда наляканим поглядом. - Сер! Капітан мертвий!

-Що? - вирвалося у лорда Трентона. - Як? Що сталося?

-Я не знаю, не знаю, що сталося. Раптом блискавка нас осліпила і коли я потім поглянув на капітана, то він був мертвий.

-А що з твоїм обличчям?

Сем Беккер провів рукою по обличчю і здивовано поглянув на кров.

-Це, мабуть, від удару, - невпевнено промовив він. - Коли блискавка ударила вперше, я знаходився біля рації і мене відкинуло на прилади, я сильно вдарився. Мабуть, тоді я поранився.

-Що з літаком?

-Я не знаю, я не розумію, не розумію, що відбувається. Адже у прогнозі не було сказано про цю бурю. Синоптики б нас попередили.

-Я впевнений у цьому. А як прилади? - лорд Трентон намагався говорити спокійно, щоб заспокоїти юнака. І дійсно, голос лорда зробив свою справу. Юнак більш-менш заспокоївся і вже виважено та обдумано відповідав на запитання.

-Прилади показилися! Усі!!! Штурвал ледь слухається. Автопілот вийшов з ладу і мені здається, що ми втрачаємо пальне.

-І по чому ти це вирішив?

-Під час спалахів я зауважив, що за літаком тягнеться чорний хвіст.

-Ти зможеш опустити “Конкорд”?

-Я постараюся, сер, але за такої погоди я ні в чому не впевнений.

-Спробуй, синку!

Сем рвучко схопився за штурвал. Літаком знову трусонуло і він з диким ревом, занурившись носом униз, помчав назустріч землі. Помічник капітана панічно намагався виправити становище, але усі його дії були марними. Повернувшись до лорда Трентона, він приречено промовив: